Саме цього дня 1919 року на Софійській площі в Київ було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Документ, який став політичним і моральним фундаментом сучасної української державності.

Соборність — це не дата, а відповідальність

Соборність — це не лише про кордони на мапі. Це про відчуття спільної долі Харкова і Львова, Вінниці й Маріуполя, Полтави і Херсона. Про розуміння, що Україна — не сума регіонів, а єдиний народ, який у різні часи говорив різними говірками, але завжди боровся за одну свободу.

Історія не раз доводила: як тільки Україна втрачала внутрішню єдність — вона втрачала державність. Саме тому Акт Злуки 1919 року був не просто декларацією, а викликом імперіям, які століттями прагнули розірвати українські землі.

«Живий ланцюг» і спадкоємність поколінь

Через 71 рік після Акта Злуки, у 1990-му, українці знову нагадали світові про цінність єдності — «живий ланцюг» від Львова до Києва став передвісником Незалежності. Тоді люди взялися за руки без наказів і партійних квитків — із внутрішнім переконанням, що Україна має бути цілісною і вільною.

Соборність у час війни

Сьогодні День Соборності має особливе, вистраждане значення. Він звучить не лише у святкових промовах, а в окопах, волонтерських штабах, лікарнях і зруйнованих містах. Коли українські воїни з різних регіонів стоять пліч-о-пліч, соборність перестає бути абстракцією — вона стає умовою виживання держави.

Ворог завжди намагався розділити Україну: за мовою, регіонами, вірою, історією. Але щоразу зазнавав поразки там, де українці обирали єдність.

Єдність — наш стратегічний ресурс

День Соборності — це нагадування:

що внутрішні чвари небезпечніші за зовнішнього ворога;

що сила України — у взаємній підтримці, а не в поділі на «схід» і «захід»;

що держава тримається не лише на армії, а й на довірі одне до одного.

Соборна Україна — це країна, яку неможливо зламати, бо вона зшита спільною відповідальністю.

З Днем Соборності України.

Єднаймося — і переможемо. 🇺🇦