Це найгучніші справи по усій Україні

Вироки Вінницького міського суду у справах Владислава Верби та Руслана Добродєєва на перший погляд складаються в єдину картину: обидва — мешканці Вінниці, обидва з кримінальним минулим, обидва працювали на російську ПВК «Вагнер», вербуючи людей для війни проти України.

Владислав Верба (1975 р.н.) був засуджений до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна за ч. 2 ст. 111 КК України — державну зраду, вчинену в умовах воєнного стану.

Суд встановив, що у листопаді-грудні 2022 року Верба: самостійно встановив контакт із представником ПВК «Вагнер» (також відомої як ПВК «Ліга»); отримав інструкції щодо діяльності проти України, а також інформацію про умови контракту; прозвітував кураторам про успішне вербування одного громадянина України; висловив власну готовність долучитися до лав найманців.

Справа Руслана Добродєєва: системний «кадровик» із кримінального середовища

Його справа виглядає масштабнішою за фактажем і соціальним охопленням.

Добродєєв — рецидивіст із понад 15-річним кримінальним стажем, який: починав із розбою; у 2011 році був засуджений до 9 років позбавлення волі за групове зґвалтування (ч. 3 ст. 152, ч. 2 ст. 153 КК України); мав широке коло контактів у кримінальному середовищі, зокрема серед колишніх ув’язнених.

За даними слідства, саме цей стаж рецидивіста дозволив йому організувати у Вінниці фактичний вербувальний центр, орієнтований на ексзеків. Один із завербованих — його колишній співкамерник, що є принципово важливою деталлю: Добродєєв працював по вже знайомих, перевірених каналах довіри.

Він обіцяв новобранцям по 2-4 тисячі доларів США на місяць і фактично виконував функцію польового рекрутера, або «кадровика», для російських найманців.

Чи сиділи Верба і Добродєєв разом?

Станом на зараз — жодних підтверджених даних про спільне відбування покарання Вербою і Добродєєвим немає.

У відкритих судових рішеннях і повідомленнях СБУ не згадується їхній особистий зв’язок. Але факт тюремних «маляв» ніхто не відміняв.

Відомо, що Добродєєв мав співкамерника, якого згодом завербував, але це не ідентифікується із Вербою.

Кримінальні «біографії» перетинатися в часі могли (обидва — вінничани, обидва раніше судимі), але документальних доказів, що вони сиділи разом в одній установі, немає.

Будь-які твердження про спільну «зону» без підтверджень наразі були б припущеннями.

Об’єднує їх не локальна структура, а єдиний замовник — російська воєнна машина, яка після початку повномасштабної війни зробила ставку на кримінальників як дешевий і витратний ресурс.

Історії Верби і Добродєєва — це два рівні однієї загрози. Перший — приклад точкового залучення громадянина до співпраці з ворогом. Другий — ілюстрація того, як росія системно використовує людей із кримінальним минулим, перетворюючи їх на вербувальників і посередників.

На сьогодні немає доказів, що вони діяли разом, координувалися між собою або входили до одного ОЗУ. Але сам факт появи двох незалежних вербувальників у межах одного міста свідчить про глибину проникнення російських спецслужб і ПВК у кримінальні середовища України.

Вербування до ПВК ворога в Україні не є хаотичним

рф працювала точково, обираючи регіони з: сильним кримінальним середовищем; рецидивістами з авторитетом; мінімальною публічністю.

Вінниця — найкраще задокументований приклад.

Хмельницький — «біла пляма», але не гарантія відсутності ризиків.

В інших регіонах України таких гучних справ не виявлено.

До речі, свого часу навіть «вори в законі» та «авторитети» України, ходили розмови, засудили загарбницьку війну проти України та стали на її бік.

Але, як бачите, кримінальний світ також різносторонній. І ворог працює по всіх напрямках, щоб перетворити українців, навіть зеків на гарматне м’ясо.

Андрій Власенко