І прямо з окопів війни України за Незалежність мужня вінничанка поїхала вчитись на офіцера!

– Спершу моє життя було як у більшості хлопців та дівчат. Школа у рідному селі Мишарівці, Донецький національний університет у м. Вінниці. Вивчилась на спеціаліста з документознавства. Працювала діловодом у теплицькій школі. Бажання служити Батьківщині зріло в душі та серці з дитинства, — розповіла дівчина. — Коли я закінчила вуз та звільнилась з роботи, то зрозуміла, що настав мій час! Так і пішла до військкомату. За гороскопом я Козеріг. Впертий, бойовий знак! Поставила собі мету та звикла йти до неї!

– Чи казали ви батькам, що підете до армії? Чи є у вашій родині ще військові?

– Часто казала. Але тато і мама думали: це юнацька мрія! Але ось я телефоную їм: «Я вже влаштовуюсь у частину!» Батьки, рідні й близькі були трошки шоковані. І головне, що я знайшла себе у армії. Батьки пишаються мною та завжди підтримують! Мій шлях не був встелений трояндами. Спочатку подавала документи у одну частину, але не вийшло. Втім, я не здалась. З’явилась можливість піти до 56-ї окремої мотопіхотної бригади Збройних сил України. Бойова частина. З вересня 2016 року стала солдатом. Трошки далеко від рідних! Дуже сумую за батьками, старшою сестрою і її маленькою принцесою Емілією, якій чотири місяці. Але я знаю, що захищаю від ворога своїх рідних близьких.

– Ким проходите службу?

– На полігоні «Широкий Лан» я вже була командиром відділення. Десять бійців, різні за віком та характером. Є чоловіки, яким я за віком наче донька чи онучка. Важко! Але ми усі швидко стали однією військовою родиною. Служать багато моїх земляків з Теплицького району. Є дівчата-військові! І разом із ними ми поїхали на фронт. На фронті теж була командиром відділення. З окопів передової я поїхала навчатись на офіцера до Львова! Важко було потрапити на ці курси. Два роки боролась за них. Але знову перемогла. Дуже вдячна своїм побратимам, командуванню частини та ОК «Південь» за довіру та підтримку.

– На фронті були під кулями?

– Багато розповідати про це не можу з цілком зрозумілих причин. Скажу, що не раз стріляли, аби захистити своє життя та побратимів. Нині мої хлопці й дівчата на передовій. Телефоную у вільні хвилини! Дуже переживаю, коли вони не беруть слухавку, хоча розумію, що «там» часто не до розмов.

– Ви полюбляєте зброю? І які захоплення у дівчини-майбутнього офіцера?

– Із особистою зброєю я на «ти»! На курсах із ручного гранатомета стріляли, гранати кидали, вивчали особивості артилерійської справи. Чесно скажу, гранату кидати було спершу страшно. Але впорались! Після закінчення курсів отримаю первинне офіцерське звання молодшого лейтенанта й повернусь до рідних хлопців та дівчат вже заступником командира роти з морально-психологічного забезпечення. І, звісно, далі наполегливо вчитимусь! Дуже чекаю на зустріч із побратимами! Сумую за ними!

Вільного часу, на жаль, дуже мало. Коли є хвилини відпочинку, тренуюсь у спортивній залі. У школі вишивала, любила грати у футбол. Зараз на це просто немає часу.

– Коли інформація про вас та фото з’явилась на сторінці Міноборони України у соцмережах, поруч із захопленням багато хто писав їдкі коментарі та поради. Або відверті образи та грубощі… Ці вислови дозволяли собі писати навіть юнаки та чоловіки!

– Якщо заздрять твоїм успіхам, то просто плюють у спину. Стосовно хлопців та чоловіків та решти обивателів, які пишуть «цінні поради» або відверті образи, мені образливо за них, їхніх батьків, які їх так виховали! Дуже хочеться спитати — а що ти зробив чи зробила для України? Давай до нас в окопи, покажи свою мужність!