Будні – погодуй, переодягни, «покупай», поклади спати, вилікуй та інші турботи мам. І хоч дитина була бажана, у дорослому та свідомому віці… Я так сумувала за собою колишньою – веселою, легкою на підйом, безтурботною. Тією, яка може піти куди і коли хоче. І хоча проблем до народження сина вистачало, це все виявилось дрібницею в порівнянні із відчуттям зв’язаних рук у безодні води. Саме так я порівнювала своє материнство, коли ти не маєш на себе жодної вільної хвилинки. А ще мені страшенно бракувало моєї улюбленої роботи. Здавалось, життя проходить повз мене.

Хтось скаже: «Ти маєш дитину. Це те, про що мріють тисячі жінок. Що тобі ще потрібно? Діти виростають. Ти — просто егоїстка». А я кажу, що я все це розумію, і я любляча та турботлива мама, яка не «виливає» свою роздратованість на малюка, і всі мої переживання лише в мене в голові. Дитина росте, у свої чотири роки – це мисляча і дуже добра людина, синочок любить мене безмежно і робить такі вчинки, які вражають мене до глибини душі. Одного разу після прогулянки, коли я, граючи з ним у футбол, потягнула ногу, він абсолютно щиро і несподівано поцілував мою стопу (так, як це роблю йому я) і пообіцяв, що зараз стане легше. Мій милий хлопчик! Нащо мені свобода, якщо у мене не буде тебе? Я готова пожертвувати навіть більшим, ніж якимось уявним відчуттям. Сонечко, так, я досі ні на хвильку не забуваю про тебе: на роботі, з друзями, в магазині. Я досі «мама-квочка», але я вмію це визнавати.

Бажаю усім, хто хоче пізнати полон безмежної любові до дитини, відчути це почуття уже зовсім скоро. Люблю навіки.

Просто мама,
Хмільник