Світлана наважилась на цей ще один подвиг у віці 52 роки
А до цього у легендарного подружжя було ще багато неймовірних подвигів. Як і втрат… 14-річною пішла у вічність їхня донечка — відома поетеса Олександра Бурбело. Тепер пам’ять про цю наймолодшу члена Спілки письменників України живе у назві вулиці (колишня Писарєва) у Вінниці, серцях батьків, родини, народу. Дівчинка встигла написати 8 збірок віршів. Її твори вивчають у школах України.
Синочка назвали Максимком
Ось і тепер Світлана у есклюзивному інтерв’ю для «33-го» згадала про донечку, поряд із новонародженим синочком.
— Ми досі служимо у Збройних силах України із Сергієм. Йшли із Вінниці. Пройшли фронт і зараз у Житомирі за наказом командування.
Тут і народився наш синочок Максимко. Сашенька, хоч і дівчинка, народилась більшою — 3400 г та 54 см. Максимко — 3300 г, 53 см.
Їхні татко і мама Світлана Бевз і Сергій Бурбело, викладачі Вінницького національного технічного університету, пішли обоє добровольцями на фронт ще у 2014-му в «Айдар».
А звідти приїхали із відомою майбутньою телезіркою — собакою Бадді. Повернувшись, створили потужне волонтерське об’єднання. Назвали його в честь єдиної донечки Олександри Бурбело, яка вже із Вічності дивилась на всіх нас.
Талановиту дівчину, яка встигла написати віршів на вісім збірок у свої 14, наймолодшою прийняли до Спілки письменників України. На жаль, посмертно.
Світлана та Сергій — давні друзі «33-го».
Тому ми зробили із ними не одне інтерв’ю.
Під час розмови Світлана зізнавалась, що коли йшла у «Айдарі» на відповідальний і небезпечний бій, дала собі слово: коли повернеться, забере із собою вівчарку Бадді, яка вже втратила не одного господаря.
Для вівчарки Бадді Світлана та Сергій стали новою родиною
Перший господар Бадді Рустам Хамраєв виростив її з цуценяти та пішов з нею боронити Україну. Вони складали пару саперів. Бадді знаходила міни, а Рустам їх знешкоджував. На одній Рустам отримав смертельне поранення. І так чотири побратими, що приручили вівчарку-сапера.
Це погана прикмета: вона приносить нещастя, — відговорювали її.
– Ну, тепер почнеться хороша, — відповіла Світлана.
Так подружжя стало для Бадді новою сім’єю… Світлана ділилась, що вівчарка-сапер Бадді, коли приїхала до Вінниці, то навіть місце вічного спочинку Олександри сама знайшла…
Тоді Сашуня подала знак: на її могилі було пташине гніздечко, і з нього вилетіла пташечка…
Батько став волонтером із сестрою-двійняшкою
Далі Бадді із Світланою та Сергієм волонтерила. До них приєднався їхній батько, нині відомий волонтер, хоча й пенсійного віку, Володимир Бевз.
А разом із ним тепер очолила волонтерське об’єднання ім. Олександри Бурбело при ВНТУ сестра Світлани Вікторія Войтко, викладач цього ж вишу. Світлана та Вікторія не просто сестри — вони двійнятка. Але Світлану знають як блондинку, Вікторію — як брюнетку.
Сотні поїздок здійснила ця родина патріотів України до побратимів на фронт із допомогою. Не раз ми бачили їх і на Всеукраїнських маршах із вівчаркою Бадді, бо всі її сприймали як ще одного бійця підрозділу.
Тоді вже і Бадді була легендою — про неї та Світлану зняли фільм. Але перед війною Бадді поставили місцеві ветеринари невтішний діагноз: вона — невиліковна. Треба усипити…
Як, Бадді? Улюбленицю?
Але треба знати це подружжя! І Світлана та Сергій вже вранці мчали до Одеси. Там знайшлися ветеринари, що здійснили диво — успішно прооперували Бадді… І її ще чекали ого які пригоди і випробування…
Разом із «Скіфами» виходили із оточення
Довелось залишити Бадді…
Повномасштабна і віроломна війна застала подружжя науковців, як і кожного з нас — хто де був.
І вони знову серед перших добровольців у війську — серед вінницьких «Скіфів». І знову разом у 59-ій бригаді продовжили нести військову службу. І першими на Херсонському напрямку приймали бій.
…Світлана й Сергій першими відчули, що таке зрада і оточення. І загибель командира, нині Героя України Сергія Котенка, а через день – його брата Олександра, інших побратимів.
Як вони виходили з оточення та вершили подвиги далі — напишуть книги…
Але вони із нього вийшли! Хто міг подумати із рашистів, що це не біженці, а подружжя воїнів?
Але довелось залишити відважну сапера і друга Бадді на чужих людей в окупації. Разом із собакою була лише записка із телефоном господаря… Конспірації дотримувались в усьому. Але і тут була Божа воля — вівчарку приютили добрі люди і сиділи з нею не один день у льосі, коли були бомбардування…
Ці неймовірні люди її не лише врятували. Вони вийшли на зв’язок із родиною воїнів. І ті їм запропонували виїхати до Вінниці та поселитись у їхньому помешканні, доки Світлана та Сергій на службі. І рятівники вівчарки пройшли із Бадді чимало блокпостів окупантів. І таки вивезли звідти і привезли до Вінниці цю неймовірну вівчарку.
А вона грала роль сумирного пса… Бо знала, що може підставити родину рятівників. Хоча навіть собака ховав очі від окупантів, щоб не показати їм своєї ненависті.
Ще одні патріоти — Наталя Біла із родиною врятували вівчарку в окупації. Зберегли їй життя і потім разом із нею виїхали з окупованої України до Вінниці.
Ми вже писали про те, що мужня Бадді через поважний вік тепер не у війську, бо після погреба їй довелось знову полікуватись.
Тепер Бадді допомагає батькові Світлани Володимиру Бевзу волонтерити. І їздила з ними туди не раз.
А Світлана і Сергій весь цей час у війську — виконували особливо важливі доручення держави. Тому через конспірацію ми і тепер мало можемо про їхню службу розповісти.
Визволяли Херсон. Були не на одному із найважчих напрямків..
Раптом звістка — їх перевели до Житомира.
Казали, що Світлана знайшла «тепле місце», а вона була вже на останніх місяцях вагітності…
Коли я на зібранні громадських активістів дорікнула одній партії, як вона не зовсім гарно повелась із Світланою — воїном-добровольцем, коли місцеві партійці виступили проти рішення із столиці, щоб ця мужня жінка їх очолила, яка навіть собаку пожаліла і дала з чоловіком їй друге прекрасне життя, мені відповіли:
– А Світлана та Сергій тепер служать у тилу … – Мовляв, непогано тепер їм…
Зрозуміло, що я у відповідь порадила самим та їхнім дітям пройти «те непогано»…
І ось днями стало ясно чому!
Та тому, що Світлана вже чекала довгоочікуване маля. І через місяць, а саме 23 січня, народила синочка Максимка.
Дорогі читачі! Я не можу писати всі деталі і таємниці медичних карток, історій хвороб цих людей! Але повірте, вони взагалі могли не йти на фронт…
Але пішли, подолавши і проблеми, і біль втрати єдиної донечки, зробили це, щоб рятувати Україну і її народ.
У поєднанні цих двох людей — стільки кохання і самопожертви. Заради один одного, заради України і нас із вами!
Сашенька в серці батька та матері живе завжди. Як і родини. Хто цього не знає?..
Татко-пенсіонер став одним із найвідоміших волонтерів України
«Так, всі радіють появі Максимка! Татко — неймовірно. Як і Бадді. Вірите, вона як людина — все відчуває.
Дідусь Володимир ще онука не бачив, бо нещодавно повернувся із волонтерської поїздки на фронт. Коли повертались — то обламались… Довелось пройти випробування ще і в дорозі. Бачите, які морози, хурделиці були. Але війна триває. Допомоги із тилу на фронті потребують шоденно», — ділиться Світлана.
Що тут сказати — бувають і такі відважні пенсіонери. На рахунку Володимира Бевза вже під час пенсійного віку сотні поїздок із волонтерською допомогою на фронт. А її ж ще треба зібрати! Знайти небайдужих серед багатьох… розчарованих… Хто там жаліється на вік і важке життя? Беріть приклад!
«Ми продовжуємо служити Україні», — підкреслюють військовозобов’язані кандидат технічних наук Світлана Бевз та її чоловік Олександр Бурбело, вже із новонародженим Максимком, вірні присязі Україні.
Отож, навіть коли ця страшна війна, лихоліття і найбільші морози, у віці 52 роки військова Світлана таки зуміла показати усім ще один приклад — стати мамою синочка. І чомусь мені здається, що це таки Божий промисел!
А Сергій, родина, побратими, переконана, завжди будуть поряд із цією героїчною мамою… Як і колись. Як і завжди!
Може, після війни і земляки, які, і я це підкреслюю не раз, не вибрали її своїм обранцем — а, як завжди, хапуг і корупціонерів, зрозуміють свою помилку. Бо треба судити по ділах, а не словах… як же ми забули ці істини!
Але, може, тепер, живучи у час Героїв, поряд із Героями і завдяки Героям — кожному дійде.
Можна ще дуже багато розповісти про це подружжя воїнів та їхню родину. Але якби моя воля — я їх би усіх подала на титул «Героїчна сім’я України»!
І вони цього варті. Правда ж?
Тетяна Редько
