Вікторія Кілієвич повернулась додому «на щиті». Тепер стане ангелом, як і її брат — військовий пілот
Рік тому Поділля прощалось із 23-річним капітаном, пілотом авіації, братом Вікторії.
Ця багатодітна родина Іванцових, що народились і виросли в Уладівці на Літинщині, стала уособленням подвигу в цій війні, бо у загиблих брата і сестри є ще брат-військовий.
Вікторія була старшою сестрою, служила в Міністерстві надзвичайних ситуацій. І коли загинув брат Всеволод, так само взимку, 13 лютого 2024 року, біля с. Роботине, вирішила помститись.
Всеволод Іванцов, український військовий льотчик, капітан 11 ОБрАА Збройних сил України, лицар ордена Богдана Хмельницького III ступеня (посмертно) закінчив Кам’янець-Подільський ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою, Харківський національний університет Повітряних сил імені Івана Кожедуба.
Після початку широкомасштабного російського вторгнення став на захист неба України. Служив льотчиком-штурманом гвинтокрила Мі-8 11-ї окремої бригади армійської авіації. Здійснив орієнтовно 180 бойових вильотів.
Молодий офіцер був льотчиком-штурманом 11-ї окремої бригади армійської авіації «Херсон». Останній політ під Запоріжжям був смертоносним.
Похований 17 квітня на Алеї слави Сабарівського кладовища у Вінниці.
Вікторія, якби не ця клята війна, могла б виростити двох маленьких синів і донечку, але смерть брата-льотчика змінила її життя назавжди. Вікторія Кілієвич не могла дивитись як ховаються сотні тисяч ухилянтів-чоловіків. А комусь же треба ставати на захист. Тому одягла піксель, щоб рятувати інших там, де земля здригається від вибухів.
Вікторія Кілієвич пішла до війська рівно рік тому — у січні 2025-го. Її рішення було свідомим та відчайдушним водночас. Молода жінка засвоїла протоколи тактичної медицини і у складі 103-ї окремої бригади ТрО вирушила на Сумщину. Там, під постійними обстрілами, вона витягувала поранених, врятувала чимало життів. А ось своє не змогла.
Ось як про неї відгукуються її друзі та рідні:
«Вона була дивовижною жінкою. У цивільному житті Вікторія працювала на підприємствах рідного міста, а на війні, попри колосальну втому, вступила до Вінницького педуніверситету на факультет права. Вона здавала сесії дистанційно, прямо з фронту, мріючи про правову та мирну державу для своїх дітей.
Але рашисти-нелюди перекреслили весь світ для матері.
Як же це було нестерпно боляче, коли під час урочистого поховання військової Вікторії троє маленьких сиріт: сини 12-ти та 8-ми років і 7-річна донечка стояли біля труни такої молодої матусі».
Рідні згадують її як вольову та безкомпромісну жінку, яка завжди казала правду у вічі, але при цьому зберігала неймовірну ніжність до своїх близьких.
Її поховали на Алеї слави Сабарівського кладовища. Там, де і брата.
І тепер Уладівка та Вінниця поєднались у своєму горі за кращим сином і донькою України. І таких ангелів Божого війська Україна дала світу найбільше — навимовний біль через цю жертовність. Будь проклята війна і рашисти, які її розв’язали.
Вічна пам’ять цій жінці і всім загиблим Героям України.
Соломія Мальва
