11 лютого 1938 року в невеликому селі Довбиші на Житомирщині народився чоловік, якому судилося написати музику для цілої нації — Анатолій Пашкевич.
Композитор. Диригент. Хормейстер. Народний артист України. І — людина великої, світлої душі.
Якби він створив лише одну пісню — «Степом, степом…» — цього вже було б достатньо, щоб навіки залишитися в історії.
Реквієм за українськими солдатами. Пісня-пам’ять. Пісня-біль. Пісня-вічність.
Але він подарував нам десятки творів:
- «Мамина вишня»
- «Виростеш ти, сину»
- «Хата моя, біла хата»
- «До сина»
- «Пісня про Волинь»
- «Ой ти, ніченько»
- «Любисток»
- «Осипає цвіт калина»…
Його мелодії настільки органічні, що багато хто й досі вважає їх народними. Він керував Черкаським, Волинським, Чернігівським народними хорами. Стояв біля витоків потужних хорових колективів Житомира, Луцька, Чернігова.
Та при цьому жив дуже скромно. Без статків. Без розкошів. Лише з нотами, партитурами, музикою.
Його знали як людину безкорисливу, добру, відкриту.
Донька композитора згадує:
«Здавалося, що татовий баян у нашій хаті не замовкав ніколи…»
Маленькою вона співала «Степом, степом…» стоячи на стільчику посеред кімнати. Музика в їхньому домі була не професією — вона була способом життя.
Окрема сторінка — творча співпраця з Дмитром Луценком. Саме так народилася «Пісня про Волинь» — твір, який і сьогодні звучить на сценах.
А легендарне «Виростеш ти, сину» на слова Василя Симоненка — це ніби символ єднання Поезії і Музики. Двоє митців, які особисто не були знайомі, стали побратимами в одній мелодії.
Анатолій Пашкевич відійшов у засвіти на 67-му році життя після тяжкої хвороби. Не залишив матеріальних багатств. Залишив значно більше — пісні, які живуть.
І поки звучить «Степом, степом…» поки матері співають «Мамину вишню» поки сини слухають «Виростеш ти, сину» — у його піснях буде жити Україна.
