Під час відпустки – як тільки бачила 3-х чи більше росіянок, яких попри публічний «ігнор» у Європі більше ніж достатньо – чула одні й ті ж розмови:
– Домайданились! В Украине – голод, холод и разруха… Да еще и посуха – говорят, все погорело – ни овощей, ни ягод!!!
Чесно кажучи, бачачи під вікнами в кожного рясні груші, що вгинались від плодів, вишні, яблука, аличу, малину, порички, смородину, і на городах, хвалити Бога, овочів достатньо – була здивована. Звідки такі чутки?
Та коли переглянула російські телеканали, які інтенсивно «зомбують» світ, – зрозуміла, звідки ці чутки. Що там щоденно і з послідовною маніакальністю «щемлять» Україну і вигадують що лише можна — це вже не секрет. А ось тепер нова провокація – Україна вимирає від голоду! Скоро котів і собак будуть їсти! Ну, просто друга Північна Корея!!!
– Скажите, это правда, что в Украине голод, села вимирают?! В городах – паника? — почувши мою українську, шепотіла мені добродушна жіночка із Пітера.
– Ну и как ви будете жить–зимовать? У вас же там все вигорело – Украина перед страшным голодом – раньше мы помогли бы, а так пропадете – домайданились!!! – говорила мені інтелігентка – викладачка із Москви.
– Та ні, не посохло…
– Ну, конечно, как же сознаетесь – вы же гордые, а ведь так же на самом деле… вот и по телевизору видела… — виносить нам вирок ще одна жителька Тамбова.
– Это все этот «ящик» – у нас уже все на нем помешались, – заспокоювала мене московська «світська левиця» Марина – дочка генерала зі штабу ЗС, з яким ще за СРСР маленькою їздила інспекнувати у Вінницю штаб ВПС. Тому до сьогодні пам’ятає щедрі українські борщі, вареники, «море» шовковиць, що росли прямо на дорогах, і не вірить, що українські жінки втратили свою майстерність «навіть із сокири» зварити страву… — А ведь и тогда была страшная беднота – папа с Москвы целый чемодан докторской колбасы и сосисок вез друзьям…
Я уточнюю, що якраз туди і йшли щоденно вагони з наших м’ясокомбінатів… І Марина це не заперечує: «Да, у нас шутили, что вагоны с Украины колбасой пропахли – столько ехало!»
Думаю, кожен із вас сам для себе продовжить цей монолог. Я перейду до наступного:
– Ні, не може бути, – заперечувала вже їм громадянка Казахстану, яка там народилась, але щиро зізналась, що вона українка, діти її українці, записані так у паспорті…
– Мій батько у сім років був привезений в Казахстан, але завжди любив Україну, нас в українську школу віддав, а я вже своїх дітей… Так ось він казав: в Україні така земля, що палку від лопати увіткни — і вона проросте… Але й у нас хтось дуже настирливо мусує чутки, що в Україні голод, ось в школу йти – а у нас українські підручники – пошарпані, подерті, допотопні…
Можу ще переповісти десятки історій, які почула, і – із одним вердиктом: в Україні голод, холод, розруха…
Отож, щоб все-таки розвіяти таку «славу» України, просимо вислати всім, в кого є в Росії рідні чи знайомі, фото кетягів наших плодовитих дерев та кущів… Здається, і ниви колосяться на славу.
Так, це буде нечесно — засвідчувати, що у нас все добре з владою, доходами, рівнем життя – ми дійсно за останні роки зубожіли, розчарувались і, може, впали в апатію. Але ми в змозі ще все змінити… Незмінною у нас залишається лише ментальність – ми ніколи не допустимо щоб наші діти та сім’ї голодували, бо українці, як прийнято говорити, «із сокири зварять борщ», перероблять і законсервують, заморозять, переварять, що там іще — всю городину, розведуть підсобне господарство – будуть гірко та темно гнути спину на городі та в полі, але голоду не допустять. Народ України ніколи і ніхто не зморить більше голодом. А того, хто таке задумає – зметемо одним махом.
Заслужений журналіст України
