Це історія про те, як найсвітліші ідеали перетворюються на найкривавішу зраду. Михайло Коцюбинський писав про сонце, яблуневий цвіт і красу української душі, але його власні діти Юрій та Роман обрали колір крові.

Найстарший син, Юрій Коцюбинський – це, мабуть, найбільший біль родини. У 1918 році, коли українська держава (УНР) щойно народилася, він став головнокомандувачем військ так званої “радянської України”.

Факт: Саме він юридично очолював похід більшовицьких військ муравйова на Київ. Тих самих військ, що розстрілювали киян за українську мову та “портрети Шевченка на стінах”.

Чому? Юрій щиро вірив у “червоний рай”. Він був типовим прикладом інтелектуальної молоді, яка захопилася ідеєю всесвітньої справедливості, не усвідомлюючи, що вона будується на кістках власного народу. Він вважав, що комунізм це майбутнє, а УНР це “відстале минуле”.

Роман Коцюбинський: Молодший брат у червоній завірюсі.

Роман пішов стопами брата. Він також займав високі посади в радянському апараті, працював у чекістських структурах та займався партійною роботою. Для нього радянська влада була єдиною реальністю. Він не бачив або не хотів бачити, як ця влада нищить ту саму культуру, яку створював його батько.

Чому це сталося? 4 причини “червоного вибору”.

Максималізм та бунт: Після смерті батька у 1913 році діти опинилися у вирі революційного підпілля. Радикальні ідеї більшовиків виглядали “крутішими” та прогресивнішими за демократію УНР.

Російське середовище: Юрій навчався в Петербурзі, де потрапив під вплив потужної більшовицької пропаганди.

Ілюзія “Українського радянства”: Більшовики на початку дуже хитро грали на національних почуттях, обіцяючи автономію та розквіт мови (українізацію), що на певний час приспало пильність навіть розумних людей.

Відсутність батька: Михайло Коцюбинський помер занадто рано, щоб встигнути стати для синів політичним орієнтиром у хаосі 1917 року.

Фінал: Революція, що з’їла своїх дітей.

Іронія долі та її вища справедливість виявилися жахливими. У 1937-му році, під час Великого Терору, радянська влада, якій вони так вірно служили, прийшла за ними.

Юрія Коцюбинського розстріляли.

Романа Коцюбинського розстріляли.

Чоловіка їхньої сестри Оксани (яка доречні теж мала більшовицькі погляди), Віталія Примакова (червоного козака), також розстріляли. Сама ж Оксана померла в 20 років.

Моторошна деталь: Обох братів звинуватили… в “українському націоналізмі”. Система використала їх, щоб знищити Україну, а потім знищила їх самих за те, що вони мали “неправильне” прізвище та походження.

Єдина, хто вціліла і присвятила життя збереженню пам’яті про батька (без радянської цензури, наскільки це було можливо), – це молодша донька Ірина. Вона стала директором музею в Чернігові й до кінця днів несла цей важкий хрест прізвища.

У Вінниці ініціатором створення музею ім.Коцюбинського став його брат. До речі, також офіцер НКВД.