10 березня 1944 року розпочалась етнічна чистка Українців польськими окупантами на окупованих раніше Польщею Західніх Теренах України, відома під назвою “грубешівська революція”. Так зване “польське підпілля” воювало чомусь не проти нацистських окупантів, а проти мирного українського населення.
Із 10 березня до 5 квітня 1944-го знищено 36 українських сіл…
Сагринь була однією з перших.
О 4.30 10 березня 1944 року жителі українського села Сагринь на Холмщині прокинулися від пострілів.
Село почали зусібіч обстрілювати запалювальними набоями. У паніці люди кинулися рятуватися хто як міг. Одні — до заздалегідь приготованих схронів або льохів, інші — в бік лісу. Стримати нападників намагався відділ української допоміжної поліції — 20 осіб — та загін самооборони з місцевих селян — 60 людей. Більшість із них не мали військової підготовки. На Сагринь же наступало добре озброєне польське партизанське з’єднання з майже 800 кінних і піших вояків. Підрозділом АК командував поручник Зенон Яхимек, псевдо “Віктор”Пам’ятник українським жертвам Сагрині
У нападі взяли участь і відділи “Батальйонів хлопських” — іншої польської “партизанської організації” — під командуванням Станіслава Басая, псевдо “Рись”. А також — цивільні поляки із навколишніх колоній і сіл.
Після 20–30 хвилин перестрілки самооборонці почали відходити із села через лазівки в лавах нападників. Ті одночасно з кількох боків узялися палити Сагринь. Віхті соломи поливали бензином, запихали під стріхи будинків й пускали вогонь. Цілий день у селі лунали постріли. Нападники прочісували двір за двором. Убивали всіх Українців, кого знаходили, — незалежно від віку та статі. Одних розстрілювали, інших кололи вилами чи багнетами, живцем спалювали, закидали гранатами в льохах чи схронах, ґвалтували жінок і дівчат…
Сагринь згоріла вщент…
Знищено церкву, парафіяльні будинки, понад 260 хат, молитовний дім громади євангельських християн, сотні господарських будівель…
Уцілілі в бійні чоловіки наступними днями звозили тіла до села й хоронили на цвинтарі. Декотрих убитих поховали в полях, на місці, де вони загинули. В одну яму закопували по декілька людей. Тому нині годі з’ясувати точну кількість жертв. Загалом у Сагрині від куль й у вогні загинуло щонайменше 800, щонайбільше 1240 Українців за різними данними.
Анастасія Крамик — спогади „Жахлива доля села Сагрині“
„Трупами наших людей були вкриті поля, городи, двори… Мама, бабця, я і моя молодша сестра Галя дивом залишилися живими, бо були у сховищі — викопаній ямі на городі за клунею, на якій зверху був насипаний кіпець. Бандити спалили все село. І, повбивавши всіх людей, які не встигли заховатися, ходили по дворах, відкривали льохи і, якщо когось знаходили, чинили всілякі звірства: перерізували шиї, відрізували жінкам груди, вбивали немовлят. Викрикували імена і прізвища знайомих їм селян, імітували плач і крики, і деякі люди, думаючи, що то свої, виходили зі сховищ і тут же були вбиті…“
До речі іменами Зенона Яхимека, псевдо “Віктор” та Станіслава Басая, псевдо “Рись” у Польщі названі вулиці. Вони національні герої.
