Український журналіст Роман Цимбалюк понад десять років працював у росії — фактично в самому центрі кремлівської політичної машини.
Із 2008 до 2021 року він був власним кореспондентом УНІАН у москві. Його запам’ятали гострими і часто незручними запитаннями до президента росії володимира путіна на великих пресконференціях.
Сьогодні Цимбалюк веде аналітичні ефіри, пояснює логіку російської влади і говорить про те, чому, на його переконання, нинішня війна може стати останнім російським вторгненням в Україну.
Ми поговорили з журналістом на форумі громад “Ми – вінничани” про життя у москві, пропаганду кремля і про те, чим може закінчитися епоха путіна.
– Ваше коріння з Вінниччини. Чи вплинула мала батьківщина на ваш характер?
– Ми вінничани з Гайсинщини. Мій батько народився у селі Карбівка. Там чи не половина села Цимбалюків була. Тому зв’язок із землею у мене дуже сильний. Коли знаєш, звідки ти родом, то розумієш, і за що борешся. Це формує характер. І зараз, під час війни, це відчуття тільки посилюється.
– Ви понад десять років працювали журналістом у москві. Якою була реальність кремля зсередини?
– Насправді багато хто думає, що це було щось героїчне. Але це була звичайна журналістська робота.
Наприклад, на пресконференціях путіна я перебував у повній безпеці. Біля мене сидів офіцер ФСО з пістолетом. У залі були журналісти, але була і масовка — люди, які створювали потрібну атмосферу. Але головне інше: усі там прекрасно розуміли, як працює система.
– Ви ставили путіну дуже незручні запитання. Чи відчували тиск?
– Російська система дуже прагматична. Поки ти працюєш у відведених рамках — тобі дозволяють існувати. Але коли починається війна, правила змінюються.
Я виїхав із Росії вночі у грудні 2021-го. Бо вже було зрозуміло, що стає небезпечно. А вже наступного ранку до моєї московської квартири прийшла поліція. Думаю, неважко здогадатися — чому.
– Ви передчували початок Великої війни?
– Якщо чесно, мені здавалося, що вони розумніші.
У росії було все: газ, гроші, політичний вплив, половина Європи сиділа на їхніх енергоресурсах. Здавалося, вони не ризикнуть зруйнувати цю систему.
Але вже через місяць після вторгнення у москві з’явилося головне питання у їхньому медійному оточенні: «Хто обманув дєда?» Бо навіть у російських елітах розуміли: ця війна — стратегічна помилка.
– Ви багато говорите про російську пропаганду. У чому її сила?
– У росії пропаганда — це фактично військова спеціальність.
Її головне завдання — пояснити людям будь-яку реальність так, як потрібно владі. Абсолютно будь-яку.
Ці люди надзвичайно гнучкі. Якщо завтра їм скажуть пояснювати, що Крим — це Україна, а винен у всьому путін — вони це зроблять. Без жодних проблем.
– Що зараз відбувається всередині російської влади?
– У росії є один великий «глобальний ящик» — телевізор. Але він повністю на поводку у путіністів. Тому найбезпечніша тема для пропаганди в рф сьогодні — говорити, як американці «облажалися» в Ірані.
Але всі чекають одного — що скаже путін. І проблема в тому, що він майже мовчить. Іноді саме це мовчання може стати основою для нової пропагандистської «перемоги».
– Ви припускаєте, що ця війна може бути останнім російським вторгненням. Чому?
– У 2022 році росія стратегічно прорахувалася. Їх перестали боятися.
Міф про «другу армію світу» зник. Я скажу навіть більше: сьогодні перша армія світу — українська.
Думаю, ця війна може бути заморожена. Але в довгостроковій перспективі карта України буде відновлена за тими кордонами, які є на карті України.
Подивіться історію, скільки чекали такого інші народи? І ми дочекаємось.
– Ви часто говорите, що війна — це марафон.
– Так, тому що це не спринт.
Політики кажуть: ми вже в одинадцятому раунді, залишився дванадцятий.
Але насправді це марафон. І якщо Україна раптом зупиниться — тоді Київ знову може стати метою рашистів. Тому зупинятися не можна.
– У суспільстві часто виникає суперечка: ракети чи дороги?
– Це неправильне питання. Країні, яка воює, потрібні і ракети, і дороги.
Фронт один — військовий. Але економіка — це тил. І на забезпечення тилу повинно працювати не менше ресурсів.
– Чи існує ключ до розуміння російського характеру?
– Насправді його давно розгадали. Якщо росіяни отримують відсіч — вони зупиняються. Якщо не отримують — йдуть далі. Тому єдиний спосіб зробити росію безпечною для сусідів — зупинити її силою.
– Чому Україна не працює активно з російською опозицією?
– Думаю, що над цим працюють наші спецслужби. Але результатів суттєвих ми поки що не бачимо. Тоталітарна система у росії багато років зачищала будь-яку опозицію.
Історично відомо, що внутрішні сили можуть змінювати імперії. Достатньо згадати, як під час Першої світової війни німецька розвідка допомогла повернутися до росії революціонерам — Володимиру Леніну, Леву Троцькому, Феліксу Дзержинському. І вони здійснили переворот.
Але сьогодні ключові світові держави не надто зацікавлені в розпаді росії. Їм простіше домовлятися з одним «царем», ніж із десятками нових.
– Як, на вашу думку, завершиться епоха путіна?
– Він сидить у бункері. І всі знають, як закінчив інший диктатор, який теж сидів у бункері — Адольф Гітлер. До речі, я вчора побував на ставці Гітлера. Побачив там басейн, де купався, кажуть, фюрер. Мав під землею бункер.
Мені здається, фінал фюрера сучасного буде дуже схожим. І, як це не дивно, це навіть у інтересах самих росіян.
– І наостанок: що ви відчуваєте сьогодні як українець?
– Україна вже довела, що може існувати без росії в усьому. У нас є своя культура, свої артисти, свої зірки. Нам ніхто не потрібен. Ні російська естрада, ні умовний Філіп Кіркоров. І знаєте, що мене особисто змінило? Я до приїзду на Поділля думав, що в житті вже все здійснив. Але ось на цьому форумі дітки мені подарували власноруч виготовлену маленьку лялечку. І вона стала для мене символом майбутньої донечки.
І я раптом зрозумів: окрім синів, у мене ще може бути донька. Тобто я ще не все в цьому житті здійснив. І це означає, що попереду — ще дуже багато боротьби і досягнень!
Слава Україні! Єднаймося!
Спілкувалась Тетяна Квасюк
