Йому відірвало ногу. На передовій у 61-му мобільному військовому шпиталі бійцю зупинили кровотечу, а після того відправили санавіацією у Дніпро. У лікарні ампутували ліву ногу до колінного суглоба. Стан нашого земляка був вкрай важким, і підтримував життєдіяльність апарат штучної вентиляції легенів.

– Анатолій з побратимом мав рити окоп. Пішли копати, почали носити колоди. Сіли відпочити, але чоловік оступився. Не було чути звуку, нічого – і раптом вибух міни. М’язів, по суті, на п’яті не залишилося. Все це вирвано, і головне завдання наших хірургів – зберегти ногу. Для цього необхідно зробити близько 10 пластичних операцій. Артерія, яка живить п’яту, розірвана. Вона поки перев’язана. Робимо все можливе для збереження правої кінцівки, адже головне для воїна — пересуватися, – повідомив журналісту головний лікар лікарні імені Мечникова Сергій Риженко. — Крім того, важливо відновити психологічний стан бійця. Тож з ним працюють наші фахівці.

Коли Анатолій Левицький прийшов до тями, просив не розповідати рідним про своє поранення, адже переживав за рідних. Проте наразі у Павлівці знають про те, що сталось із земляком. Його вже провідували мама, брат та сільський голова Віктор Кособуцький.

– До війни чоловік працював у державному лісництві. А тоді його мобілізували, і після закінчення служби він підписав контракт. Два тижні тому у бійця помер батько, але провести його в останню путь він не встиг, – кажуть у сільській раді. — Власної родини у Анатолія немає, є мама та брат, який також захищав мир на Сході. Незважаючи на складність поранень, боєць духу не втрачає, він оптиміст. Його загальний стан добрий. Днями його відправили до столичного госпіталю, де готуватимуть до протезування та рятуватимуть праву кінцівку. А ми зі свого боку будемо допомагати чим зможемо, аби Анатолій якнайшвидше повернувся до рідного дому і повернувся до нормального життя.

Вікторія Снігур