У характері таких людей поєднуються рішучість і самопожертва, сміливість і глибока людяність. Вони першими роблять крок назустріч небезпеці. Їх веде внутрішній поклик — гостре відчуття справедливості, відповідальності та любов до рідної землі. До таких людей належить і Андрій Буряк, житель села Постолівка, що на Поділлі.
Коли розпочалося повномасштабне вторгнення рф, Андрій перебував на роботі у Польщі. Якраз закінчилася його нічна зміна на підприємстві, і тоді він дізнався про початок війни. Разом із двома земляками Андрій одразу подав заяву на розрахунок, зібрав речі для від’їзду.
Черги на митному кордоні були неймовірними — багато українців тікали від війни. А він із кількома знайомими поспішав додому.
По приїзді Андрій одразу пішов до військкомату, йому сказали ще трохи зачекати, мовляв, повідомлять, коли знадобиться. Через тиждень, коли не було жодних повідомлень від ТЦК, знову нагадав про себе.
На початку березня 2022-го Андрія Буряка мобілізували. Зважаючи, що мав досвід строкової служби в армії, його зарахували до 214-го окремого штурмового батальйону, що брав участь у визволенні Київщини, зокрема Гостомеля. Як відомо, у цих боях воїни демонстрували надзвичайну стійкість, їм вдалося зірвати плани ворога на швидке захоплення столиці та показати силу українського спротиву.
А далі — бої на Харківщині, Донеччині, випробовування на межі людських можливостей. У виснажливих умовах кожен день вимагав надлюдської витримки, сили волі. Неподалік Бахмута, в селі Кліщіївка, 12 вересня 2023 року Андрій був важко поранений. Ліва рука повністю роздроблена, її врятували дивом, провівши (важко повірити) зо два десятки операцій. На обличчі бійця залишився глибокий шрам — як ще один наслідок того поранення.
Госпіталі, операції, реабілітація — це теж своєрідне випробування на стійкість духу. І Андрій пройшов його гідно, як належить справжньому чоловіку та воїну.
Він отримав групу інвалідності і мав повне право на цивільне життя у тилу. Проте Андрій вирішив, що у цей важкий час має бути на військовій службі.
— У мене є бойовий досвід у гарячих точках, і я зможу передати його тим, хто готується до фронту. Неправильно, думаю, відсиджуватися вдома, тому й попросився в один із навчальних центрів Львівщини, де мої знання знадобляться. Якщо не можеш боронити країну на фронті, то можеш бути корисним в іншому — така моя позиція, ховатися — це не по-чоловічому. Таке боягузтво «вбиває» в людині людину. Треба розуміти, що ніхто не принесе на тарілочці бажане. Ми, тільки ми самі, повинні відстояти своє, — наголошує 29-річний Андрій Буряк. — Війна ще не закінчилася, але ми обов’язково будемо у ній переможцями. Я вірю в це. І треба, щоб кожен вірив і робив для цього усе можливе.
Світлана ШАНДЕБУРА
