Святий Віталій був ченцем віддаленої обителі. Коли йому сповнилося 60 років, він облишив монастир, аби проповідувати слово Боже в Олександрії.

Там праведник побудував собі невелику келію біля воріт і жив, споживаючи за весь день тільки один біб. Щовечора він запрошував до себе блудницю, віддавав їй усі зароблені гроші, а потім усю ніч молився, благаючи Господа очистити душу жінки.

Жителі Олександрії, не знаючи правди, обурювалися поведінкою ченця, всіляко ображали його, а він покірно терпів усі глузування і лише просив не засуджувати інших.

Святі молитви преподобного Віталія врятували багатьох жінок. Одні з них пішли в монастирі, інші одружилися, треті почали чесно трудитися. Але розповісти про причину свого виправлення і зняти звинувачення з преподобного Віталія вони боялися – їх пов’язувала клятва, взята святим. Коли одна з жінок порушила її і почала виправдовувати ченця, вона впала у біснування.

Деякі клірики, які спокусилися поведінкою ченця, донесли на нього святому Патріарху Іоану Милостивому. Але він не повірив донощикам.

Якось юнак-блудник засудив і вдарив преподобного. Через деякий час юнак почав біснуватись. Коли через кілька годин він прийшов до тями, побіг до келії преподобного, просячи прощення. Двері зламали, то побачили, що преподобний відійшов до Бога, стоячи навколішки перед іконою. В руках у нього був сувій зі словами: «Мужі олександрійські, не засуджуйте передчасно, доки не прийде Господь, Праведний Суддя». У цей час прийшла біснувата жінка, покарана преподобним за порушення таємниці його подвигу. Доторкнувшись до тіла святого, вона зцілилася і розповіла народові про все.

Коли про смерть преподобного Віталія дізналися врятовані ним жінки, вони зібралися і розповіли про чесноти та милість святого.

Святитель Іоан Милостивий радів, що не повірив наклепникам і не засудив праведника. Святий Патріарх урочисто проніс його останки через все місто і віддав їх чесному похованню. З того часу багато олександрійців поклали собі заповіт не засуджувати нікого.