21 квітня 1996 року. День, коли москва підступно зупинила серце лідера вільної Ічкерії.

30 років тому це сталося під час звичайної телефонної розмови. Ракета, наведена на сигнал супутника, обірвала життя людини, чия далекоглядність лякала ворога більше, ніж ціла армія. Тоді світ дивився на Кавказ як на далеку локальну драму. Сьогодні ми розуміємо: це був лише перший акт глобальної трагедії, яку ми переживаємо зараз.

Джохар Дудаєв — перший президент Ічкерії, генерал авіації, людина залізного стрижня. Стриманий, зібраний, винятково вимогливий. Його шлях почався із вагонів для депортованих у степах Казахстану, а завершився у статусі головного ворога імперії.

Він мав усе для блискучої кар’єри та спокійного життя. Але коли настав час обирати між вигодою та свободою рідного народу — генерал не вагався. У 1991-му він очолив державу, а через три роки — її оборону. Він не ховався за спини бійців у Грозному, він був командиром, який брав на себе відповідальність у найтемніші години.

Дудаєв був одним із небагатьох, хто ще тоді бачив Україну ключем до майбутнього всієї Європи. Його слова про те, що «у Криму ще буде бійня», а Україна неминуче зіткнеться з амбіціями кремля, тоді здавалися надто різкими. Сьогодні вони стали нашою щоденною реальністю.

Сьогодні пророцтво генерала збувається на наших очах, а його бачення стало очевидним для всього світу.

«Росія зникне з лиця землі, коли зійде українське сонце. Не зачіпайте українців — вони завжди повертаються і повертають своє».

Сергій ГОДУН