Упс, знову дурне видав.

– Ти своєю смертю не помреш. – Кажу я болгарину. – Вдруге в турбуленцію заходиш.

Перший раз було, коли цей же хірург з Софії питав мене наскільки українська мова подібна до польської.

– Це різні країни, різні мови. – Сказав тоді я, не розуміючи він не знає, чи просто не фільтрує питання.

Взагалі, атмосфера вільна. Всі спілкуються легко. Знань з-поза професії, правда, бачу, мало. Але то справа поправима.

– Звідки ви? – питає бельгієць мого сусіда.

– З кишиніва.

– Де це? Покажи на карті.

Мене це смішить, мого ще одного сусіда збоку за столом також.

Колега з Молдови показує.

– Вернешся додому з кучею знань. – Кажу бельгійцю.

До цього його цікавили росіяни.

– Як давно ви не дружите? – Спитав мене політкоректно.

Я хотів сказати: «Вже більше 300 років». Може і всі 1000. Потім зрозумів, що питання не історичне, а конкретно до мене, а я ж народився в 70-му.

Згадав, що вже підлітком мене напрягали фільми про біле імперське офіцерйо. Саме тоді культивувалися фільми Міхалкова і т.д.

– Особисто, – кажу, – я свідомо не сприймаю росіян за дружній народ ще з 80-х.

– Он ти що. – Дивується.

І знову питання до мене:

– А що чути про російську кардіохірургію?

– А сам що чув?

– Нічого.

– І я нічого. Ок, – кажу, – розкажу. На кожний метод, відомий у світі, є російський винахідник і його прізвищем метод названий.

– Як так?

– А от так. Ти, до прикладу, щось придумав. А у росії – це не ти, а, допустимо, Петров.

– Ааа, ясно. Я один вебінар провів для хірургів десь з росії. Але що там робиться – не знаю.

– Ніхто не знає. А результати Інституту Бакулєва в Москві, навіть для самих росіян з інших російських центрів, засекречені.

Взагалі прикольно. Бельгієць сидить поруч з німкенею африканського походження. Мило гомонять. Не заглиблюються в історію. «Зараз допоможу», – думаю.

Питаю колегу:

– Звідки саме ви родом?

– Аддис-Абеба.

Цікаво було би побувати там. Знаю, що місто високо на гірському плато. Не гаряче, не холодно круглорічно, зелені ейзажі, родючі грунти, озера. Хоч і майже на екваторі.

– Дитиною, напевно, виїхали.

– Та, мати відправила мене в Німеччину, коли мені було 15. Громадянська війна почалася, ставало небезпечно.

Прикинув, думаю, це було у 80-х. Війна етнічних сомалійців за відокремлення від Ефіопії.

– Буваєте дома?

– Щороку.

– Що змінюється? Кардіохірургія є?

– Змінюється багато що. В місті безпечно. На краях країни досі йдуть війни. Кардіохірургії немає.

Я не здивувався. Але вражає. Так, населення більше 100 мільйонів. Варіантів отримати операцію на серці – немає. Багато ефіопців зробили хороші карʼєри за кордоном. Вона, до прикладу, провідна кардіохірургиня одного з німецьких центрів. Але це власну країну ніяк не рятує. Є над чим подумати.

Бельгієць продовжує для себе розкривати «таємниці» історії. Добре, що німкеня родом не з Конго.

А румун, сусід за столом справа, нахиляється до мене:

– Знаєш, ти подорожуєш, багато бачиш, а для нас вже стільки років не існувало іншого еталону – лиш Німеччина.

А тут і не посперечаєшся. Я погоджуюся. Організація робочих процесів є найкращою в Німеччині.

Операційна, індукційна – доки завершується перша операція, готують наступного пацієнта. Перезмінка між останнім швом на першому пацієнтові до розрізу на наступному в цій же операційній – 30 хвилин.

Переводжу розмову про інше:

– А бачиш, як мало люди з Західної Європи знають про історію Східної. Мало їздити. Треба читати про країни, де буваєш.

«Найважливішого очима не побачиш» – від Маленького принца.

Вдень познайомився з хірургом з Трансильванії. Питає:

– Були в наших краях.

Там збудували найсучасніший медичний кардіохірургічний центр. На кошти Євросоюзу. О! Інші румуни визнають: центр – немаленький, найкрутіший в країні за проектом і обладнанням, хоч населення міста менше за наш Дрогобич чи Бровари.

– Не був. Та напевно мальовничий регіон. Вино і Дракула.

– Та, вино і Дракула, – сміється.

Буфет.

– З чого салат? – Питаю.

– Оберджін, – Каже румун.

– А, баклажани. – Кажу я.

– Баклажани. Та, та, баклажани. – Чує болгарин знайому назву.

– Румунською також буде «баклажан», – каже румун трохи роздратовано болгарину. –  Я йому англійською казав.

– А я казав, що я розумію українську. – Каже болгарин.

Та в таких коротких перемовках дізнаєшся багато чого цікавого навіть в професійному плані.

Бельгієць на салфетці малював мені, як високо він підіймає комісури в протезі при операцій Дейвіда. Я малював комусь іншому, яким має бути напрям шунтів в умовах лівої мініторакотомії. З німцем ми обговорили, що прогнозувати ШІ неможливо навіть на короткий час. Все, що прогнозували експерти навіть на 1 рік наперед, не справдилося.

Конференція завершилася. Вечір продовжувався. Я пішов раніше. Зранку в дорогу.

Думаю – запишу по-свіжому, передам атмосферу.

Хаос людський. Люди різні. Характери різні. З усіма можна ладнати. І тільки з приводу одного народу радісно, коли там нафта горить.

Чого б це так)?

Олександр Бабляк