Олег Рудніцький
У Шепетівці провели в останню земну дорогу головного сержанта Олега Рудніцького. Він народився 20 липня 1977 року. Після строкової служби здобув професію електрогазозварювальника.
У квітні 2022 року пішов на фронт добровольцем. Бойовий шлях розпочав у складі 64-го топогеодезичного центру. За виконання завдань на Харківщині та Донеччині був нагороджений відзнакою Президента «За оборону України» та грамотою командувача Сил підтримки ЗСУ «За мужність та героїзм».
Після перепідготовки у 2023 році продовжив службу в 21-й окремій механізованій бригаді. Виконував завдання на Сумщині та в Курській області.
Герой загинув 29 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання на Сумщині.
Воїну навіки залишиться 48.
Олег Болюх
Страшна звістка сколихнула Маківську громаду. Стало відомо про загибель захисника Олега Болюха, жителя села Шатава.
Олег народився 4 жовтня 1980 року.
8 травня 2026 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Новокриворіжжя Донецької області Олег Болюх загинув.
Захиснику було 45 років.
Сергій Постернак
Після чотирьох років невідомості та очікування родина з Старосинявської громади отримала офіційне підтвердження загибелі Сергія Постернака. Він був мешканцем села Миколаївка.
Сергій Постернак народився 10 травня 1979 року у селі Пилява на Хмельниччині. Вступив до Херсонського факультету Запорізького юридичного інституту МВС України. Після завершення навчання працював у правоохоронних органах. Спочатку був дільничним офіцером у Меджибожі, а згодом — у Хмельницькому.
У 2015 році Сергій повернувся до рідного села Миколаївка та працював у сільськогосподарській галузі. Після початку повномасштабного вторгнення, 27 лютого 2022 року, Сергій Постернак добровільно вступив до лав Збройних сил України. Служив солдатом-вогнеметником у підрозділі радіаційного, хімічного та біологічного захисту.
Воїн виконував бойові завдання на Луганщині та Донеччині. 18 квітня 2022 року під час боїв у районі міста Рубіжне Сіверодонецького району Луганської області військовий зник безвісти.
Лише у травні 2025 року до Кіровоградського обласного бюро судово-медичної експертизи доставили тіла українських військових із тимчасово окупованих територій. Тривалий час тривала процедура експертиз та ідентифікації.
1 травня 2026 року родина отримала офіційне підтвердження загибелі Сергія Постернака. Встановили, що військовий загинув 18 квітня 2022 року під час виконання бойового завдання.
На момент загибелі йому було 42 роки.
Віктор Ткач
У Дунаєвецькій громаді повідомили про смерть старшого солдата Віктора Ткача із села Зеленче.
Він народився 14 листопада 1969 року. До лав ЗСУ був мобілізований 4 березня 2023 року. Служив інспектором прикордонної служби та оператором безпілотних авіаційних комплексів.
9 травня 2026 року військовий помер у Дунаєвецькій районній лікарні внаслідок важкого захворювання.
Йому було 56 років.
Олександр Захарець
У Ленковецькій громаді повідомили про смерть військовослужбовця Олександра Захарця.
Солдат був жителем села Чотирбоки. Він помер 6 травня 2026 року під час перебування на військовій службі у селі Богуслав Павлоградського району Дніпропетровської області.
Валерій Тустанівський
Трагічна звістка надійшла з Чемеровеччини. Не стало захисника Валерія Тустанівського. Валерій народився 23 січня 1975 року у селищі Чемерівці. Після школи проходив строкову службу в армії, а у мирному житті працював у місцевих агроформуваннях.
У 2025 році чоловіка мобілізували до лав Збройних сил України. Він служив сапером.
Через погіршення стану здоров’я у 2026 році воїна комісували. Він повернувся додому, однак важка хвороба та наслідки служби не дали можливості повноцінно відновитися. Серце захисника зупинилося.
Олег Шевчук
Сахновецька громада втратила воїна Олега Шевчука, жителя села Зморшки. Олег народився 12 листопада 1980 року. У липні 2024 року його мобілізували до війська. Захисник служив оператором десантно-штурмової роти у складі військової частини А0281.
Тривалий час воїна вважали зниклим безвісти. Лише 8 травня 2026 року офіційно підтвердили його загибель. Відомо, що Олег Шевчук загинув 23 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання на Курському напрямку. Йому було 43 роки.
Микола Матвєєв
«На щиті» на Хмельниччину повернувся поліцейський, боєць об’єднаної штурмової бригади «Лють» Микола Матвєєв.
Він народився 20 грудня 1985 року в селі Поліське Ізяславської громади. В органах внутрішніх справ — із 2012 року. Працював у секторі реагування патрульної поліції в рідному Ізяславі.
У 2025 році вступив до лав батальйону «Еней» Об’єднаної штурмової бригади Нацполіції «Лють». Мав звання старшого сержанта поліції.
Захисник загинув 26 лютого цього року поблизу Костянтинівки на Донеччині від удару ворожого дрона.
Йому назавжди 40.
Олександр Гандзюк
У Хмельницькому попрощалися із захисником Олександром Гандзюком.
Він став на захист України у 2025 році. Служив у складі 1-го прикордонного загону Державної прикордонної служби України. Життя військового обірвалося 3 травня на Чернігівщині під час виконання службових обов’язків.
Олександру Гандзюку було 52 роки.
В’ячеслав Деміда
У Свято-Георгіївському храмі попрощалися із хмельничанином В’ячеславом Демідою. Чоловік три місяці не дожив до свого 52-річчя: він помер 2 травня 2026 року.
В’ячеслав народився 30 серпня 1974 року.
Після армії, із 2014 року, служив в зоні АТО. В’ячеслава мобілізували пів року тому. Службу проходив на Сумщині. 2 травня 2026 року він помер.
Олексій Літус
У Старокостянтинові попрощалися із солдатом Олексієм Літусом.
Захисник народився 17 березня 1983 року.
Він помер 8 квітня 2026 року в районі виконання бойових завдань.
Герою було 43 роки.
Роман Німенький
У селі Манилівка Чорноострівської громади відбулася церемонія прощання із Романом Німеньким.
Захисник народився 2 жовтня 1990 року у Манилівці. Здобув освіту в Чорноострівському професійному аграрному ліцеї. Опанував спеціальності слюсаря, тракториста-машиніста та водія.
У мирному житті працював будівельником у Києві та за кордоном.
У травні 2024 року добровільно вступив до лав ЗСУ. Служив у складі Третьої окремої штурмової бригади.
24 липня 2025 року Роман Німенький загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Греківка на Луганщині. Тривалий час його вважали зниклим безвісти. Лише 2 травня 2026 року родина отримала офіційне підтвердження загибелі.
Воїну назавжди 34 роки.
Микола Тишков
Шепетівка попрощалася із Миколою Тишковим за позивним «Тиша».
Микола народився 22 травня 1982 року у селі Михнів на Ізяславщині. Вступив до Козятинського училища залізничного транспорту, де здобув професію машиніста електровоза. Усе життя працював у локомотивному депо Шепетівки.
30 травня 2024 року Миколу мобілізували до війська. Після навчань він вирушив на Покровський напрямок, а згодом брав участь у Курській операції.
Микола Тишков загинув 30 квітня 2026 року під час виконання бойового завдання у Сумській області.
Руслан Маскайкін
Про втрату Руслана Маскайкіна повідомили у Старосинявській громаді. Він народився 21 грудня 1992 року в селі Залісся на Хмельниччині. Згодом його родина переїхала до села Паплинці.
Вступив до Хмільницького аграрного центру професійно-технічної освіти, де здобув спеціальність муляра-штукатура та плиточника. Після навчання працював у місцевому агроформуванні, служив в армії. У 2014 році добровільно став на захист України та брав участь в АТО. Служив у військових частинах у Миколаєві та Маріуполі, виконував бойові завдання на півдні країни. Згодом був переведений до військової частини в Умані.
Після початку повномасштабного вторгнення військовий продовжив службу. Був старшим солдатом та старшим стрільцем-оператором.
У грудні 2024 року Руслан переніс операцію у шпиталі на Волині, захворювання було пов’язане з проходженням військової служби.
21 лютого 2025 року рідні отримали повідомлення, що захисник зник безвісти. 4 травня 2026 року стало відомо: Руслан Маскайкін загинув 19 лютого 2025 року поблизу населеного пункту Андріївка Волноваського району на Донеччині під час виконання бойового завдання.
Йому було 32 роки.
Павло Павлюк
Трагічна звістка надійшла до Судилківської громади. «На щиті» додому повернувся житель села Городище молодший сержант Павло Павлюк.
Військового вважали зниклим безвісти з 18 березня 2025 року. Він не повернувся після боїв поблизу населеного пункту Олешня Суджанського району Курської області росії. Особу захисника вдалося підтвердити за результатами ДНК-експертизи.
Відомо, що захисник загинув 18 березня 2025 року під час бойових дій.
Йому було 53 роки.
Богдан Маланчук
У Дунаєвецькій громаді попрощалися із захисником Богданом Маланчуком. Він народився 13 липня 1997 року в селі Гута-Яцьковецька. У вересні 2022 року захисник долучився до лав Збройних сил України. Служив у третьому стрілецькому взводі третьої стрілецької роти на посаді водія-електрика.
Нещодавно експертиза підтвердила, що Герой загинув 14 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання у районі населеного пункту Зелений Шлях Суджанського району Курської області.
Воїну навіки залишиться 27.
Тарас Коломієць
У Старокостянтинівській громаді попрощалися із захисником Тарасом Коломійцем, який вважався зниклим безвісти.
Герой загинув 2 листопада 2024 року під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Антонівка Покровського району Донецької області.
Воїну навіки залишиться 37.
Сергій Кулик
В Ізяславській громаді знайшов вічний спочинок старший солдат Сергій Кулик.
Воїн загинув 29 серпня 2023 року.
Первинно захисника поховали у Краматорську, але родина вирішила перепоховати воїна в Ізяславі, де нині проживають його рідні.
Олексій Супрунець (Бундук)
На Вінниччині провели в останню земну дорогу воїна з Новоушиччини Олексія Супрунця (Бундука), який понад рік вважався зниклим безвісти.
Олексій народився 27 червня 1997 року в селі Цівківці Новоушицької громади. Із серпня 2024 року захисник служив у лавах 59-ї окремої штурмової бригади безпілотних систем імені Якова Гандзюка. Був кулеметником. Боронив країну на Харківському та Донецькому напрямках.
Загинув Герой 6 грудня 2024 року під час виконання бойового завдання у Покровському районі Донецької області.
Вічний спочинок воїн знайшов у селі Лаврівка Вінницької області, де він проживав з сім’єю.
Олексію навіки залишиться 47.
Андрій Грищун
Теофіпольська громада провела в останню земну дорогу Андрія Грищуна. До служби Андрій працював і будував своє життя у Хмельницькому. У війську був на посаді командира розвідувального відділення розвідувального взводу 225-го окремого штурмового батальйону.
Із 28 грудня 2024 року вважався зниклим безвісти під час виконання бойового завдання у Курській області .
Йому назавжди 32.
Ми продовжуємо збирати та зберігати історії про кожного захисника, щоб їхній подвиг назавжди залишився в пам’яті поколінь.
Вічна пам’ять та слава Героям Хмельниччини!
Поділіться цим дописом, щоб більше людей згадали імена наших захисників.
