Цього молодого хлопця на милицях у Гнівані знають майже всі. Він дуже комунікабельний, розумний, веселий і серйозний водночас. Але багатьох притягують до нього, наче магніт, залізна воля і стремління будь-що утвердитися в цьому житті, досягти більшого.

Зупинка «Пятиэтажка». П’ятиповерховий комунальний гуртожиток. Тут дев’ять років прожив у кімнатці на 5 поверсі Дмитро Балуєв, інвалід дитинства з діагнозом ДЦП.

Народився Дмитро в Іллінецькому районі. А у Гнівані опинився згодом, бо тут жила його тітка, котра довгий час була його опікуном. Три роки вже, як її не стало. Їх у сім’ї було п’ятеро. Але відколи батьків не стало, кожен почав жити сам по собі. Найліпші стосунки залишилися тільки зі старшою сестрою. У Гнівані Дмитро закінчив школу, потім училище, де здобув професію швачки. Вже після училища пішов працювати у Браїлів на швейну фабрику, виготовляв формений одяг. Ось тоді й почав боротися за місце під сонцем і за своє власне житло. Як годиться, написав заяву на чергу, звертався до міського голови. Але він відразу ж сказав, що нічого немає, не витрачай даремно сили. Тому довгий час наймав квартиру в Браїлові, там зробив ремонт, щоб якось навести затишок у помешканні. Це так сподобалося господарці, що вона цілий рік не брала плати з такого сумлінного квартиранта.

– За цей час вдалося хоча б трохи назбирати грошей. Вже думав купити хоча б якусь хатину в селі. А потім випадково дізнався, що мене вже 8 місяців чекає у Гнівані кімната у гуртожитку, — пригадує нелегкий період у своєму житті Дмитро. — Все вирішилося буквально за кілька годин. І мої заощадження дуже згодилися, бо я відразу ж вклав їх у те, аби привести до порядку свою кімнатку. Поміняв вікно, встановив нові двері, зробив ремонт, купив нові меблі. Але потім у санаторію в Криму познайомився з дівчиною в інвалідному візку. Всерйоз ми тоді задумалися над тим, щоб створити свою сім’ю. Але наречена на візку аж ніяк би не змогла вибратися на 5 поверх. Мені це зробити легше, хоча я на милицях. Довелося звертатися до міської ради і просити житло на першому поверсі.

Добивався довго. Йому спочатку нічого не пропонували, а інші пропозиції відверто жахали: як не закинута лазня, то якийсь «бомжатник». Але ж тут півгуртожитку вільного, і при нагоді можна було б вирішити все без таких проблем! Та довелося дійти аж до обласної ради. Ось тоді знайшлося це приміщення — колишній магазин. Сусіди, побачивши, що квадратні метри віддали інваліду, спочатку почали обурюватися, мовляв, це занадто багато для однієї людини. І він взагалі «на пташиних правах» тут… Але головне — не звертати уваги і вперто йти до своєї мети.

– Ремонт разом з оформленням потрібних документів зайняв чотири роки. Думав навіть всі меблі продати, бо за електрику мав заплатити 12 тисяч гривень, але допомогли добрі люди вирішити чимало проблем. Плитку клав сам. Вчився в Інтернеті, а потім спробував і вирішив, що не святі горшки ліплять, все можна зробити самостійно, було б бажання, — розповідає Дмитро. — Окремо я живу дуже давно і відповідальність за себе несу давно самостійно. Займаюся спортом. Маю дві професії. А тепер хочу поїхати у Львів на кілька місяців, щоб здобути водійські права. А там — хто знає, можливо, і знайду другу половинку. Я намагався знайомитися по Інтернету. Але коли справа доходила до того, що я говорив про свою інвалідність, потенційні наречені припиняли спілкування.

Минулого року він оселився у новій квартирі. А наречена так і не дочекалася, стосунки не склалися. Зате у Дмитра багато друзів. І вони щоразу змінюються. Народна мудрість про те, що друзі пізнаються в біді — дійсно справедлива.

– Мені була нагода перевірити на надійність своїх друзів, коли потрібна була допомога з ремонтом. Багато хто цю перевірку не пройшов. Зате знайшлися такі люди, з котрими я раніше не спілкувався, зате тепер точно знаю, що вони дуже надійні друзі. Так зійшлися з одним товаришем. Він теж живе у цьому будинку, має дружину, двоє дітей. Дуже їх люблю, залюбки няньчуся. В іншого друга донька вперше почала ходити у моїй квартирі. Радості не було меж! Допомагають працівники і власники магазину, що поруч, і грошима, і товарами. На Новий рік, коли в мене ще були проблеми з опаленням, вони подарували мені обігрівач. Вітають мене з усіма святами. З ними почуваюся, як з рідними.