Прах Мельника та його дружини Софії із Люксембургу доставили до Закарпатського кордону зі Словаччиною.
Тут останки українців зустріли місцеві ветерани, ліцеїсти, пластуни, представники влади та духовенства. Далі прах Андрія та Софії Мельників повезли до столиці.
Під час урочистої церемонії повернення праху Героя закарпатські пластуни поклали на його труну землю із Красного поля – місця героїчної оборони карпатськими січовиками Карпатської України.
Раніше 19 травня у Люксембурзі на цвинтарі Боневуа відбулася офіційна церемонія передачі українській стороні останків Андрія Мельника та його дружини Софії для подальшого перепоховання в Україні.
Як відомо, в Україні розпочалася робота зі створення Пантеону видатних українців. Йдеться передусім про повернення в Україну історичних діячів – тих фігур, які мають фундаментальне значення для формування української національної свідомості та для державотворення.
Андрій Мельник – видатний військовий і політичний діяч XX ст. Він був полковником армії УНР, близьким побратимом і родичем Євгена Коновальця. Також був співзасновником УВО (Української військової організації), крайовим комендантом. Активна українська діяльність Мельника привела до його арешту 1924 року і п’ятирічного ув’язнення в польських тюрмах.
У 1938-му, після загибелі Коновальця, за його усним заповітом Мельник очолив Провід українських націоналістів. Під час Другої світової війни перебував у Берліні, однак швидко розчарувався у німецькій політиці щодо України.
Після розколу в ОУН очолив більш помірковану частину. Організував засилання у великі міста України “похідних груп” для розгортання пропагандистської роботи, керував діяльністю ОУН на українських землях. Це викликало невдоволення гітлерівців. Від початку 1942-го утримувався під домашнім арештом, а з лютого 1944-го – у концтаборі Заксенгаузен.
Після закінчення Другої світової війни Мельник певний час перебував у таборах переміщених осіб. Згодом отримав запрошення великого герцога Люксембурзького бути його гостем і з кінця 1945 року жив у Люксембурзі.
У повоєнний період всі свої сили він присвятив боротьбі за консолідацію емігрантських сил. У 1947-му обраний довічним головою ОУН. У 1957-му виступив із програмою створення Світового конгресу українців, яка була реалізована вже після його смерті.
Помер 1 листопада 1964 року в Кельні, був похований на міському цвинтарі Бонвуа в Люксембурзі
