Наша землячка оббігала усі можливі кабінети – починаючи від поліції та закінчуючи ворожками. Але ніхто з них так і не може відповісти – куди зникла зеленоока красива дівчина і що з нею сталось. Через те, що пройшло багато років, Віти вже немає у базі безвісти зниклих… У ситуації розбирався наш журналіст.

– У мене четверо дітей. Віточка була наймолодшою – 1981 року народження. У 1992 році я поховала чоловіка, тож доводилось самій підіймати дітей. Після закінчення восьмого класу дочка вступила у Теплик на маляра-штукатура. Встигла провчитись рік. Щовихідних приїжджала додому та допомагала по господарству. Із подругами любила ходити до клубу. Завжди відповідальна була – залишала мені записку, аби я не переживала за неї, як повернусь із роботи в колгоспі. Десь за тиждень до зникнення сталась дуже дивна історія. Близько дванадцятої ночі я прокинулась від того, що хтось стукав у веранду. Відкрила – на порозі Віта. Наляканим голосом стала розповідати, що дорогою з клубу за нею гналась біла машина з незнайомцями, — починає розмову жінка. — Аби врятуватись, дочка прибігла городами. Автомобіль проїхав біля нашої хати, розвернувся — і назад в центр. Була ніч, тож номера не побачили. Після цього інциденту я просила дочку більше не ходити на дискотеку. Але Віта зауважила, що чого це повинна у своєму селі чогось боятись. Вже наступної п’ятниці дочка знову приїхала додому і пішла до клубу, але не повернулась. Їй тоді було 16 років… Всю ніч я не спала. Вранці пішла на роботу. Колеги заспокоювали, мовляв, у дівчат залишилась, молоді, всяке буває. Та я підозрювала, що щось не так.

Тому поїхала у поліцію і написала заяву. Там відповіли, що мають право шукати дівчину через добу. Віта наче крізь землю провалилась. Одного разу я спитала дільничного, чому ж ніхто нічого не робить, а він відповів, що хоче спокійно спати зі всією родиною. А далі мені люди передавали, що написав таку характеристику на Віту, що за голову можна братись. Начебто вона дівчина легкої поведінки. Та сусіди ж знають, що вона порядна була.

Згорьованій матері важко припустити, хто та за що міг викрасти її дочку. Адже ворогів вона не мала.

– Віта була дуже гарною і мала залицяльників. Одного разу із нею познайомився немісцевий одружений вірменин. Вона ще тоді у школу ходила. Він казав, що дівчина йому сподобалась дуже. Коли Віта стала старшою, він за нею почав ходити. Чоловік старший був набагато. Тому вона уникала із ним зустрічі. Але це йому не подобалось, він не раз казав мені, що скине у колодязь нас обох. Можливо, їхали п’яні, придавили і сховали тіло кудись… А ще у нашому селі жив на той час рецидивіст, який згодом загримів до тюрми за зґвалтування.

Лариса Поник возила портрет дочки на програму «Жди меня», ходила до священиків та ворожок. Але конкретної допомоги так і не отримала.

– Одні кажуть, що дочка жива, інші ж просять змиритись із її смертю. Описують навіть місце, де вона закопана, – сосновий ліс. Я би все віддала, аби знати, де моя Вітуся, — каже пані Лариса. – А два роки тому мене викликали поліцейські і повезли у Черкаську область на опізнання. Дали мені якийсь чужий труп, мовляв, це ваша дочка. Але ноги чомусь були у гулях, коси руді, у носі та роті хробаки, вона була дуже худою на вигляд, а моя Вітуся фігурна дівчина. В результаті я підписала папери, що то не моя дитина… А кілька тижнів тому йду по селу і на мене якось дивно дивляться люди, — пригадує Лариса Поник. — А вже вдома від старшої дочки я почула шокуючу новину. Начебто один із фермерів рив траншею для водогону. Шлях проходив і через город інших односельчан. Раптом робочі натрапили на знахідку – людський скелет із чорним волоссям та шкіряним плащем. І буквально за день по селу розійшлись чутки, що то була наша Віта. Дійшло й до родичів у сусідніх селах, що вони вже й думали на похорон їхати. А мені ж ніхто про це не казав.

Більш того, на місці був голова, і прийняли рішення покласти кістки в мішок та перезахоронити на старому кладовищі. Тому я поїхала у Теплик до поліції. Там відповіли мені, що нічого про це не чули, але пообіцяли розібратись. Буквально за кілька днів у селі я зустріла того самого фермера, який вів водогін. Він розповів, що то не моя Віта, адже видно по кістках, що скелет давно у землі. Волосся та плаща там, за його словами, насправді не було. Правоохоронець, який прибув у Соболівку, заявив мені, що у могилі не Віта, скоріш за все, то чоловічий труп… Тепер не знаю, як мені жити із цим болем. Бо ні за упокій дитини не помолишся, ні за здоров’я не можна…

У селі нам вдалось поспілкуватись з одним із робітників, який того дня рив траншею. Він просив свого імені не називати.

– Хазяїн із сином нам допомагали копати. Вони натрапили на тазові кістки і одну із ноги на глибині приблизно 60 сантиметрів. Після того ми стали вже докопувати. Знайшли лише дві кістки руки і нижню щелепу. Одягу чи волосся там не було. Власник земельної ділянки, де все це сталось, сказав, що у нього родина і не хоче гріха на душу. Тому вирішили кістки скласти у мішок та перезахоронити на кладовищі. Я ще рив могилку. Священик відправив у церкві панахиду. На мою думку, то не Віта, скелет пролежав у землі набагато довше, бо кістки ламались як сірники.

У прес-службі обласної поліції нам повідомили, що по термінах давності кримінальне провадження відносно зникнення Віти Поник було закрите. Адже вже пройшло понад 15 років.

– Щодо знайденого фрагмента черепа, то до поліції ніхто офіційно не звертався. Коли працівники поліції дізнались про цю подію, то вирішили самостійно перевірити отриману інформацію. Дільничний офіцер поліції виїхав на місце та опитав свідків, очевидців та місцевих жителів, – каже прес-офіцер Вадим Кобзар. – З’ясувалось, що, скоріш за все, це можуть бути рештки священика, який там колись проживав. За словами місцевого біолога, який оглядав фрагмент щелепи, то вона належить чоловікові, який помер за часів Другої світової війни. Для проведення ексгумації виявлених решток матері дівчини потрібно звертатись до поліції із відповідною заявою.

Лариса Поник на це готова і вже днями поїде до Теплика…

Віталіна Трудько