Поки Запоріжжя майже щодня здригається від російських обстрілів, у місті зібралися  троє особливо відданих шанувальників Кирила (Гундяєва) та концепції «русского міра».

Картина, погодьтеся, майже комедійна. Люди, які роками розповідають, що їх «жорстоко переслідують за віру», абсолютно спокійно збираються, проводять свої заходи, згадують «великого господіна Кірілла», говорять про «святу Русь» і при цьому ніхто їм не заважає. Дивні якісь «гоніння»…

Особливо кумедно читати в афільованих з ними соцмережах одні й ті самі мантри про «канонічність», «послух патріарху», «єдність зі святою Руссю» та «кіріархальність»

Складається враження, що методичку давно не оновлювали — тільки копіюють і вставляють.

І після цього нам ще розповідають, що Україна — «недемократична держава». Серйозно? У країні, яка воює з російською агресією, ці люди безперешкодно проводять свої зібрання, відкрито просувають промосковські наративи й називають себе жертвами. Це, мабуть, один із найоригінальніших жанрів релігійно-політичного гумору.

Так, ще залишаються люди, яких подібні «горе-проповідники» змогли переконати. Але з кожною ракетою, що прилітає по українських містах, таких стає дедалі менше. Бо дуже важко пояснити людині, чому її будинок розбомбили ті самі «брати», за яких  пропонують молитися провідники ідеології Антоній,Феодосій та Лука.

Тож коли в Запоріжжі лунають молитви за Кирила, це виглядає вже не як богослужіння, а як своєрідний «звіт про виконану роботу»: мовляв, «не хвилюйтеся, ми все ще в строю».

Щоправда, є одна проблема. Методички не витримують конкуренції з реальністю. А реальність сьогодні звучить значно голосніше, ніж будь-які промови про «русскій мір».