За кілька годин дороги ми встигли обговорити найгостріші політичні події останніх днів, кадрові рішення у владі та той величезний запит на справедливість, який українці невтомно відстоюють ще з часів Майдану 2004 року.

Але в якийсь момент розмова перейшла до наших колег — редакторів і журналістів фронтових газет. Вони продовжують працювати під постійною загрозою обстрілів, залишаючись поруч зі своїми земляками.

Особливо багато говорили про Олексія Пасюгу та газету «Ворскла» з Великої Писарівки на Сумщині — про ризик, із яким редакція працює щодня, і про газету, яку чекають у прикордонних селах, де російські дрони руйнують будинки, а люди все одно тримаються за своє життя і свою громаду.

Розповів, що сьогодні до повсякденного спорядження редакторів прифронтових газет входять і блокнот, і фотоапарат, детектори дронів, аптечки та бронежилети. Ще кілька років тому це здавалося неможливим.

Згадав і Світлану Карпенко, редакторку газети «Трудова слава» з Оріхова. Для людей, чий світ через війну звузився до підвалів, у яких вони рятуються від постійних російських обстрілів, вихід рідної газети означає значно більше, ніж просто новини. Для багатьох це означає, що життя триває.

Михайло уважно слухав, ставив уточнювальні запитання і зрештою попросив надіслати більше інформації, фотографій і відео про наших колег з фронтових редакцій.

А перед тим, як ми попрощалися, я попросив його залишити кілька слів на примірнику «Ворскли».

Він написав: «Дякую вам дуже за вашу роботу».

Для редакції «Ворскли» (як і для десятків фронтових видань) ці кілька рядків, написаних Михайлом Ткачем, — знак професійної поваги до колег, які щотижня роблять свою справу в неймовірно небезпечних умовах.

Хочу, щоб про журналістів фронтових газет в Україні говорили частіше. Вони справді цього заслуговують.

Журналісти важливі.

Національна спілка журналістів України (НСЖУ) Пасюга Олексій Наталія Пасюга Світлана Карпенко