«Ставка — 6396 гривень» — цифра, яка змусила мережу говорити не лише про зарплату, а про майбутнє української школи.
Допис учительки історії Наталії Власової про оплату праці педагогів викликав широкий резонанс. Вона поставила просте запитання: чи може молода людина обрати школу професією, якщо на старті її чекає зарплата, якої ледве вистачає на базові витрати?
За словами Власової, ставка молодого педагога становить 6396 гривень, а навіть із класним керівництвом та іншими доплатами зарплата може сягати лише близько 8 тисяч гривень «на руки». Саме тому, вважає педагогиня, частина молодих фахівців залишає школу.
І це вже не просто питання особистого вибору окремого вчителя. Це питання того, хто завтра навчатиме українських дітей.
Власова навела приклад двох своїх колишніх учениць, які після навчання прийшли працювати в школу, але згодом змінили професійний шлях. Одна стала тренеркою у спортивному клубі, інша пішла в аспірантуру, зайнялася міжнародними проєктами та нині працює й навчається за кордоном.
«Молоді люди хочуть будувати родину, мати можливість подорожувати, займатися спортом, розвиватися, знімати житло. І ще — заробляти на все це гроші», — наголосила педагогиня.
«Дякуйте, що ще вони навчають»
Особливо показовими стали реакції інших освітян.
Вчителька Оксана Немашкало розповіла, що після 24 років роботи в освіті вирішила звільнитися. Причиною стали не лише гроші, а й постійне професійне перевантаження.
«Хочу лягати ввечері спати, а не готуватися до уроків чи заповнювати журнали… Не хочу бути надавачем послуг, хочу поваги з боку суспільства», — написала вона.
Інша педагогиня, Оксана Кожушко, звернула увагу на парадокс: суспільство часто нарікає на «старих» учителів, але водночас не замислюється, чому молодь не поспішає приходити їм на зміну.
«А всюди дописи: чому вчителі такі старі? А дякуйте, що ще вони навчають… Невже ніхто цього не бачить? Не чує нас?» — написала вона.
Втім, дискусія виявила й іншу сторону проблеми. Не всі погодилися з тезою про однаковий дефіцит педагогів по всій країні. Ліда Салдан у коментарях запитала, де саме спостерігається нестача вчителів, адже в окремих районах педагоги, навпаки, мають недостатнє навантаження.
Підвищення буде. Але чи стане воно відповіддю?
Держава проблему визнає. З 1 січня 2026 року посадові оклади педагогів підвищили на 30%. Наступний етап — ще 20% із 1 вересня, тобто загальне зростання базових окладів упродовж року має становити 50%. (Міністерство освіти і науки України(!))
МОН також працює над новою моделлю оплати праці, яка має збільшити частку гарантованих виплат і зменшити залежність зарплати від рішень на місцевому рівні. (Міністерство освіти і науки України(!))
Але головне питання залишається.
Чи достатньо просто підвищити цифру в платіжці, якщо разом із зарплатою не зменшуються паперова робота, бюрократія, перевантаження, постійні нові вимоги та відповідальність?
Бо вчитель — це не просто людина, яка «відчитала урок».
Це фахівець, який приходить до школи раніше, перевіряє роботи ввечері, готується до наступного дня, проходить курси, працює з батьками, опановує нові технології, а під час війни ще й навчає дітей під звуки тривог.
І коли суспільство говорить: «Ви ж любите свою професію», у педагогів є цілком логічна відповідь:
любов до роботи не повинна бути заміною зарплаті.
Саме тому допис Наталії Власової зачепив так багато людей. Насправді він — не лише про 6396 гривень.
Він про ціну, яку Україна готова платити за те, щоб у школах залишалися професійні вчителі.
І про ціну, яку країна заплатить, якщо їх стане критично мало.
Андрій Власенко
