розповіла керівник пресслужби Вінницької обласної поліції Каріна Маєвська:
Людяність не пропишеш у наказі…
Її звати Ольга. Вона майор поліції і багато років працює у слідстві. Багато вінничан памʼятають історію моторошного вбивства двох жінок і двох маленьких дітей на Академічному. Це було її провадження. В ніч з 31 грудня на 1 січня Ольга була у складі слідчо-оперативної групи і приїхала на місце злочину. Ту ніч вона, на жаль, не забуде ніколи. Памʼятає все в дрібних деталях. Тривало слідство. Ольга на великому терміні вагітності (майже перед пологами) прийшла до СІЗО і особисто вручила вбивці обвинувальний акт. Вона не передала провадження, бо це було справою честі і її боргом перед невинними загиблими людьми.
Зараз Ольга працює по лінії репатріації (повернення імені загиблим Героям). Вона сповіщала сімʼям про те, що їхня рідна людина загинула. Вона проживала з ними це горе. Для когось Ольга стала «ворогом», бо принесла страшну новину, а для когось – рідною. Батьки полеглого захисника Романа, по якому працювала слідча, так її і називають «наша Ольга Анатоліївна». Вони поховали сина минулого року і з тих пір їхня Ольга Анатоліївна стала не кровним членом їхньої родини. Вони діляться з нею радістю і смутком, показують усі нагороди, які посмертно отримав їхній син, розповідають про те, як вони продовжують його памʼять. Пан Євген і пані Тамара приїжджали у Вінницю по справах і звичайно ж зустрілись зі своєю Ольгою Анатоліївною. Один з-поперед одного розповідали про могилу сина, його фото, книжки з історіями Романа, питали як у неї справи, як її донечка. За чашечкою кави, зі сльозами і посмішками, зі щирістю. Пані Тамара зробила для Ольги ікону, освятила її в церкві і привезла з Кропивницького. Щоб ця ікона оберігала її, щоб допомагала. І насправді таких сімей чимало. В багатьох містах і селах Ольгу зустрінуть як рідну, бо вона дотична до повернення їхніх Героїв додому.
Людяність. Це те, що тримає нас на плаву і тримає нашу «кукуху».
Заріна Маєвська
