Пізніше стало відомо, що його підлеглим у спецпідрозділі був Кирило Буданов. Вінницький генерал-майор Максим Шаповал загинув у Києві 27 червня 2017 року.  І ось тепер в окупованому Донецьку був ліквідований Олег Шутов — безпосередній виконавець того вбивства. Історія цієї операції показує: у війні спецслужб часом минають роки, перш ніж приходить відплата. Але вона обов’язково наздоганяє…

Тоді Київ сколихнув потужний вибух. На Солом’янці підірвали автомобіль, у якому перебував командир 10-го окремого загону спецпризначення ГУР Міноборони України Максим Шаповал.

Для Вінниці це була особливо болюча втрата. Максим Шаповал народився у нашому місті 6 липня 1978 року. Він пройшов складний бойовий шлях, командував елітним підрозділом української військової розвідки, брав участь у спеціальних операціях на Донбасі, керував обороною аеропорту. Після загибелі йому посмертно присвоїли звання генерал-майора та звання Героя України.

Тоді журналісти «33-го» брали інтерв’ю у його згорьованої матері, педагога однієї із шкіл міста.

Вона розповіла ще більше, яким неймовірним був її син, наш героїчний земляк.

Тоді багато чого залишалося за завісою таємниці. Хто саме встановив вибухівку? Хто організував убивство? Як виконавець зміг непомітно підібратися до одного з найцінніших українських офіцерів?

Відповіді почали з’являтися лише через два роки. У квітні 2019-го тодішній глава СБУ Василь Грицак назвав ім’я Олега Шутова — уродженця Донецька, якого українські спецслужби вважали безпосереднім виконавцем убивства Шаповала. За даними СБУ, Шутов не просто стежив за своєю жертвою: він орендував квартиру в тому самому будинку, де жив український розвідник, а також паркомісце поблизу місця, де Шаповал залишав автомобіль.

Ця деталь, мабуть, одна з наймоторошніших у всій історії.

Убивця фактично жив поруч із майбутньою жертвою. Він міг бачити її щодня. Знати маршрут. Вивчати звички. Чекати моменту, коли автомобіль залишиться без нагляду. Чому його не вирахувало оточення — запитання досі риторичне. Неважко здогадатись, що засланий диверсант за цей час здійснив не один злочин проти України та її народу.

А потім — вибух. Не просто помста, а відплата через роки.

Днями стало відомо, що 27 липня 2026 року в окупованому Донецьку було ліквідовано самого Шутова. За повідомленнями українських медіа, він працював у так званому «Центрі спецоперацій МДБ ДНР», який контролюють російські спецслужби. Автомобіль Шутова також підірвали.

Символічність цієї історії очевидна: людина, яка, за версією українських спецслужб, прийшла з вибухівкою до українського офіцера, сама загинула від вибуху автомобіля.

Але називати це просто «помстою» було б надто спрощено.

У світі спецслужб подібні операції можуть готуватися роками. Після першого злочину змінюються документи, місця проживання, прізвища, посади, телефони. Людина може виїхати на окуповану територію, отримати нову роль і навіть спробувати переконати себе, що минуле залишилося позаду.

Але для розвідки минуле не зникає.

Воно залишається у базах даних, агентурній інформації, свідченнях, перехопленнях і слідчих матеріалах. Саме тому дев’ять років у цій історії — не забуття.

Чому про ліквідацію повідомили лише тепер?

Це, мабуть, найцікавіше питання. Якщо Шутова ліквідували ще 27 липня, чому суспільство дізналося про це лише на початку вересня? Для спецслужб відповідь очевидна: час оприлюднення інформації не обов’язково збігається із часом проведення операції.

Іноді про успішну операцію мовчать тижні, місяці або навіть роки. Причини можуть бути різними: необхідність не розкривати методи роботи, не ставити під загрозу людей, які могли допомагати операції, не демонструвати противнику джерела інформації та не давати йому можливості відтворити весь ланцюг подій.

Тому нинішня публічна історія Шутова, ймовірно, — лише частина значно більшої картини.

І ще один важливий момент. Шутов був не випадковим виконавцем. Українські правоохоронці пов’язували його не лише із загибеллю Максима Шаповала. Йому також закидали причетність до вбивства полковника СБУ Олександра Хараберюша, який загинув у Маріуполі 31 березня 2017 року.

Тобто йдеться про людину, яку українська сторона розглядала як учасника системної діяльності з ліквідації українських силовиків.

Вінниччина пам’ятає свого генерала

Для Вінниці історія має ще один вимір. Максим Шаповал — один із тих українських офіцерів, про яких широка громадськість дізналася вже після їхньої загибелі. Але за кілька років до повномасштабного вторгнення такі люди фактично першими прийняли на себе удар російської війни.

Вони працювали там, де не було камер, пресконференцій і публічних звітів. Їхня зброя часто була не лише набої. Це була інформація. Розвідка. Спецоперації. Знання про ворога. І саме тому вони ставали цілями.

Дев’ять років — довгий час для людини. Але не обов’язково довгий час для спецслужби. І, можливо, головний висновок цієї історії зовсім не в тому, що «вбивцю наздогнала помста».

Він у тому, що війна має довгу пам’ять.

Ті, хто вважав, що після вибуху в Києві можна просто втекти в Донецьк, сховатися за окупаційною адміністрацією, отримати нову посаду й почати нове життя, як бачите, помилялися.

Кара наздожене кожного!

Андрій ВЛАСЕНКО