Москва вимагала його повернення. А він, змінюючи міста, помешкання й імена, писав книгу про Голодомор в Україні, радянські табори та власне життя всередині цієї системи.
Віктор Кравченко знав, про що писав. Колись він сам виконував її накази.
11 жовтня, минуло 121 рік від дня його народження.
Уродженець Катеринослава, нинішнього Дніпра, Кравченко вивчився на інженера-металурга. В інституті товаришував із майбутнім керівником СРСР Леонідом Брежнєвим. Вірив у комунізм, вступив до партії, керував підприємствами.
Під час колективізації його відправили в українське село. Перед від’їздом наказали: «Ваше завдання — дістати зерно за будь-яку ціну». Шукати в печах, під ліжками, у льохах. Із собою взяти теплий одяг, харчі та револьвер.
Один зі студентів запитав: навіщо зброя, якщо колективізація добровільна? Кравченко запідозрив провокацію. Він уже боявся навіть відвертої розмови.
Згодом він опише цей епізод у спогадах. Як і власну участь у системі, що відбирала в селян зерно. І побачене під час Голодомору: виснажених людей, спорожнілі вулиці, родини, які помирали у своїх хатах, поки влада вимагала виконання плану.
1943 року Кравченка відрядили до Вашингтона працювати в радянській закупівельній комісії. У квітні наступного року він порвав із режимом і попросив притулку. У СРСР залишилися його рідні, зокрема син Валентин.
Американці його не видали.
За публікацією Los Angeles Times, щонайменше 30 його родичів загинули внаслідок розправ, серед них — батько, мати та брат.
1946 року вийшла книга «Я вибрав волю» — і стала світовим бестселером. У час, коли чимало людей на Заході захоплювалися Сталіним як переможцем нацизму, колишній радянський посадовець розповів, що приховувалося за фасадом його держави.
Кравченко описав Голодомор, примусову колективізацію, табірну працю, допити НКВС і співпрацю Сталіна з Гітлером. Доносами, зникненнями знайомих і страхом перед нічним арештом було пронизане повсякденне життя. А партійні керівники жили в розкоші поруч зі злиднями людей, від імені яких правили.
Москва відповіла міжнародною кампанією дискредитації. Французьке прокомуністичне видання оголосило спогади фальшивкою, нібито створеною американськими спецслужбами.
Кравченко подав до суду.
1949 року в Парижі розпочалися слухання, які преса назвала «процесом століття». Проти нього виступила навіть колишня дружина. На його боці свідчили люди, які пережили радянські табори.
Він виграв справу. А згодом написав про цю боротьбу другу книгу — «Я вибрав справедливість».
Та гучна перемога не принесла спокійного життя.
В Америці Віктор покохав Синтію Кузер. У них народилися 2 сини — Ентоні та Ендрю. Стосунки приховували, побоюючись за безпеку родини. Хлопчики росли під іншим прізвищем і лише 1965 року дізналися справжню історію батька.
Не склалося й із бізнесом: значну частину заробленого на книгах Кравченко вклав у підприємницькі проєкти в Південній Америці й зазнав великих втрат.
25 лютого 1966 року Віктора Кравченка знайшли мертвим у його квартирі в Нью-Йорку. Йому було 60. Офіційно смерть визнали самогубством. Однак син Ендрю підозрював, що батько міг стати жертвою КДБ. Причетність радянських спецслужб до його смерті не доведена.
Віктор Кравченко сам був частиною системи, яку згодом викрив.
«Я вибрав волю» — так він назвав свої спогади. Але за цим вибором були розлука із сином, загибель рідних, роки переховувань і страх за нову родину. Свобода дала йому можливість сказати правду. Спокою вона йому не принесла.
