В оксамиті розлогих каштанів,
В різнобарв’ї п’янких «килимів»
Наше місто кохане постало
У яскравих стожарах вогнів.

Розпрямило свої білі крила,
Вмилось чистим кришталем роси,
А будинки стоять, як вітрила
Та ознака твоєї краси.

Віннице, як тебе не кохати?
Ти – зоря у моїх почуттях,
Місто мрії, любові й наснаги.
Діамант у короні звитяг!

В колисанці подільського краю
Дід козак тебе ніжно плекав,
Зичив долю щасливу і гарну
Та щодня працелюбству навчав.

І сьогодні, розправивши крила,
Наше місто – троянда цвіте.
Хвилі Бугу всміхаються щиро:
«Краще міста не знайдеш ніде!»

Віннице, як тебе не кохати?
Ти – зоря у моїх почуттях,
Місто мрії, любові й наснаги.
Діамант у короні звитяг!

Альбіна Боль,
вінничанка