Марина та Юра росли на одній вулиці. Поки були малі, не вельми розбиралися у соціальному статусі батьків, а як підросли — дорослі стали їх ділити.
У Юри була багата сім’я. Батько працював у міській раді. У Марини мама весь вік працювала продавцем овочів. Батько помер давно. А потім у неньки виявили онкохворобу. За рік похоронила її. Добре, що Юра постійно був поруч. Хоч за ним бігали всі дівки, а він хилився до сусідки-красуні.
Та мама хлопця постійно казала: не пара тобі Марина. Треба шукати дівчину з достойної сім’ї. Он на сусідній вулиці у Поліщуків дочка Даша на юриста вчиться.
Хотів Юра чи не хотів, але його таки відбили від Марини. Зате до Юри щодня телефонувала багачка Дарина. І вже містом стали ходити чутки, що вони готуються до весілля. Марина все зрозуміла. Не одну ніч проплакала у подушку, а тоді вирішила вибратися з рідного міста. Зібрала речі й поїхала до тітки.
Дарина та Юра невдовзі весілля відгуляли. Молода сім’я переїхала жити у власну квартиру в райцентрі, яку перепили їм на весілля. Хоч не відчували нестачі грошей, але щастя в сім’ї не було. Невістка постійно жалілася на Юру, що цілими днями десь пропадає, випиває. Маючи 32 роки, помер від цирозу печінки. Невістка виїхала…
Кілька місяців тому в місті з’явилась Марина. Із мамою свого колишнього коханого зустрілась на вулиці. Хотіла боком обійти жінку, але, побачивши чорну хустку на голові, зрозуміла, що сталася якась біда. Зупинилися, розговорилися. Виявилося, у Марини був нещасливий шлюб: чоловік пив, бив. Єдина радість – синочок Юрій. Жінці навіть у голову закралася думка, що це рідний онук. Довго вагалася, але таки запитала про це Марину.
– Ні. Просто ім’я дала того, кого дуже любила.
Після таких слів бабуся довго плакала, бо зрозуміла, що колись позбавила щастя сина, а тепер і себе.
Ангеліна,
вінничанка
