За ці роки ти вже чітко розумієш, що не повернути. А спочатку це все ніяк не могло вкластися у голові: як така молода людина, яка ніколи нічим не зловживала, тільки почала жити, виховувала синочка Рому, раптом захворіла на рак кишечнику і в муках пішла з життя?
Я хочу вибачитись перед людьми, яким було неприємно бачити мої сльози. І подякувати та вклонитися до землі усім, хто мені допомагав вижити.
Мені здавалося, що я мала дитина, котра загубилася у темному лісі. Я гукала на допомогу, плакала, страждала і кричала: «Люди, допоможіть!» Але все марно. І з цією непоправною втратою треба якось змиритися. А я не можу знайти у собі сил на це. І зрозуміти мене можуть тільки ті мами, котрі пережили своїх дітей. Кажуть — ти не одна така. А мені від цього не легше. Тільки її син — мій онук, котрий живе біля мене — тримає мене на цьому світі…
Так хочеться, щоб всі молоді люди були здорові і жили щасливо. Тоді нам, старшому поколінню, було б легше доживати свій вік у радості біля них. Але — не судилося…
Господи, прости і помилуй нас! Прошу всіх, хто знав мою донечку, пом’янути.
