Літо промайнуло. До теплих міст повернулися з дач та сіл міські жителі. У них попереду — буденні турботи, діти.
А десь там, на краєчку літа, разом зі спогадами у порожніх і холодних дачних будинках залишилися напризволяще тварини: коти, собаки, котрі за ці кілька місяців прив’язалися до людей. Їх залишили, як непотрібні іграшки…
Прочитала щойно в стрічці «Фейсбуку» допис-прохання не залишати у зимовий період на дачних ділянках у спорожнілих будинках котиків та собачок, яких людина приручила й поселила біля себе в літній період свого перебування в селищі, — розповідає калинівчанка Юлія Таранюк. — Хочу сказати, що краще б ви так не робили, бо це не іграшка! У мене одразу перед очима картина нашої сальницької дачної дороги, вздовж якої сидять покинуті тварини й дуже терпляче чекають на їжу від прибулих електричкою дачників, котрі прямою вервечкою марширують до своїх «садів Семіраміди». Тут ніхто не ворогує. Поруч чатують і коти, і собаки; дорослі й малі. Вони без годинника безпомилково знають час прибуття вінничан у селище. З калинівського напрямку дачників у рази менше, та й вони скупіші, за моїми спостереженнями, од мешканців обласного центру.
Коли йдеш «дорогою життя» залишених тварин, серце стискається од болю: погано ми вчитувались у дитинстві у розповідь «Маленького Принца» Антуана де Сент-Екзюпері….Даремно ми удаємо з себе добрих християн на Різдво та Великдень. «Ми відповідаємо за тих, кого приручили», — казав Маленький Принц. А більшість людей — не відповідає….
Деякі дуже свідомі вінничани зумисне взимку їздять годувати нічийних тваринок. Але це не рятує бідолах від холоду, голоду і наглої загибелі.
У передмісті Калинівки на мосту хтось написав синьою фарбою: «Байдужість вбиває!» Так, справді. Вбиває все людське. Не будьмо байдужими!
Ілона ВАЛЬТЕР
