Летіла до нашої квартири, мов на крилах, ще й з роботи раніше відпросилась. Та коли переступила поріг квартири — завмерла… З кімнати долинав заливистий сміх моєї подруги Рити. Вона та мій коханий лежали голі у нашому ліжку. Слова застрягли у горлі, сльози тихо покотилися по щоках. Рішення прийшло відразу: весілля не буде, я переїжджаю до батьків.

Мовчки розвернулася і пішла. Що тільки не робив Сергій, аби простила: букети присилав і по пожежній драбині до кімнати вилазив, і серенади під вікном співав. Але я була непохитною – зради не пробачу. Минали тижні, місяці без Сергія. З кожним днем я розуміла, що дуже важко без нього. Сумувала за його ніжними обіймами, за запахом, невимушеними жартами. Врешті мама вмовила поїхати на море. Відпочинок справді пішов мені на користь. З часом навіть змогла впустити у своє життя чоловіка. Познайомилася з Антоном на вечірці у спільних друзів. Стосунки зав’язалися одразу. І хоч хлопець не мав того почуття гумору, що колишній, був не такий показний, але він просто обожнював мене. Та коли покликав заміж, взяла час на роздуми.

А одного вечора у двері моєї квартири подзвонили. На порозі стояла колишня подруга Ритка. Невимушено привіталась, ніби не спала з моїм нареченим. Тоді стала просити вибачення і сказала, що хоче повернути назад нашу дружбу. І навіть зустрічатися сім’ями. Дала в руки мені конверт. А в ньому запрошення… на весілля. «Маргарита та Сергій будуть раді вас бачити…» Все попливло перед очима, підлога ніби втекла з-під ніг. Мене буквально накрила хвиля ревнощів і страшного болю. Виявляється, нічого не минулося!

Того дня я на побачення не пішла, а з Антоном почали сваритися, чого раніше не було. Що приховувати, я досі кохала Сергія та жила минулим. Звісно, так не могло тривати довго, і мій хлопець покинув все і поїхав на заробітки у Чехію. Пізніше дізналася, що там і одружився.

Невдовзі і я вийшла заміж, народила донечку. Не можна сказати, що була щасливою, проте спокійною. Чоловік мав хорошу роботу, ми їздили на відпочинок за кордон. Але коли коханий брав за руку, метелики в животі не літали. Іноді я думала про Сергія, як склалося його життя, чи щасливий з Риткою. Але вже не було так боляче, як раніше. А одного вечора, коли поверталася з роботи, побачила знайомий силует. «Сергій», – йокнуло серце. Чоловік також зупинився, мов вкопаний. Як же його потріпав час! Облисів, потовстів.

За годину я вже знала про нього все. Ритка покинула його і поїхала зі своїм коханцем за кордон. Дітей у них не було. Бізнес прогорів. Щоб віддати кредити, продав квартиру і тулиться у гуртожитку. Просив вибачення за минуле, просив почати з нуля.

– Ти знаєш, немає часу. Мене чекають чоловік і донька, — відповіла я. І нарешті усміхнулась, бо переконалась, що по-справжньому щаслива…

Світлана, читачка