В цю безсонну бюджетну ніч в Києві вирішив поділитися з вами ось якими думками. Те, що відбувається зараз в столиці за кілька тижнів буде продемонстровано, в набагато гірших варіантах, на місцях, коли будуть місцеві ради приймати свої бюджети на наступний рік.
Я з жахом чекаю наступної бюджетної дуже небезпечної для мене сесії Ямпільської районної Ради Вінницької області, яку очолює колишній начальник райвідділу поліції, пенсіонер МВС С.І.Гаджук.
На відміну від Києва тут сесію бюджетну проведуть вмить, як це було в минулі роки, бо ж нічого не змінилося!.. Бюджетні проекти готуються напівтаємно і зовсім недоступно, наприклад, для мене, як депутата райради то що вже казати про простих жителів сіл і міста. Все вже давно вирішено – кому буде весь пиріг, а кому – крихти від нього, а кому дірка від бублика.
В порушення чинного законодавства мене не включено до жодного дорадчого органу Ради. Збиткуються ж не просто наді мною, над конкретним Василем Кізкою, а над дуже багатьма людьми – виборцями і не лише моїми.
Для прикладу ось вам така трагікомічна історія. Ще минулого літа, повністю за свій особистий кошт, я проводив депутатський прийом виборців аж в селі Гонорівці, де живе і господарює на своїх чималих землях інший депутат, голова бюджетної комісії ради А.М.Комар. Жителі Гонорівки тоді звернулися до мене, як депутата райради ось з оцим письмовим зверненням. Правда, вони, виходячи із своєї дитинної, святої наївності назвали мене в документі ДИРЕКТОРОМ райради бо, мабуть, вважають, що директор вище, як депутат, але те суті їх звернення зовсім не змінює. Люди в селі, і так бідному і нещасному, живуть без води! Роками, десятиліттями живуть без води! Це ж не жарт. Повернувшись з Гонорівки я тут же написав депутатське звернення до сесії районної Ради з проханням включити це нагальне питання до порядку денного і прийняти якнайшвидше відповідне рішення. Якщо звертається до сесії депутат то сесія і мала відреагувати на його звернення. Але замість сесії відреагував ось так, одноосібно, заступник голови райради і поклав жирну крапку на муках і стражданнях жителів Гонорівки, які як не мали так і не мають води в селі.
Таким чином покарані жителі села, котрі звернулися до мене і принижений я, як депутат, а про честь і гідність всієї ради, яка й не здогадується про ці проблеми, я й не кажу. Ось вам приклад викривленої злочинної так званої демократії, яка незабаром на місцях буде приймати місцеві бюджети.
На що надіятися жителям Гонорівки, на яке фінансування їх водогону при такій брехні і цинізмі?
Багато воїнів цього села, які воювали з 14 року, не отримали належної їм землі. Телефонують мені з фронту, просять допомоги. Але як ту землю я, депутат, злочинно обмежений в правах керівництвом ради, іншими депутатами, можу вирвати з волохатих рук для них – воїнів? В кого в руках начальник поліції, воєнком, громадські ветеранські організації – у мене?!.. Я їх фінансую з бюджету щороку? Єдине, що я можу – допомогти хлопцям – знайти доброго, порядного адвоката у Вінниці і ходити на суди та розказувати про хід розгляду справ в Інтернеті і частково в пресі. Але ж адвокат, ЗМІ, Інтернет – не влада…
Щойно повідомили, що о шостій ранку прийняли в Києві бюджет країни. Яка радість… Кому? Гонорівчанам? Воїнам? А може Комару і іншим таким, як він Гаджукам та Гнидюкам?
