Король епатажу Дмитро Коляденко виступив у Вінниці з новою шоу-програмою під назвою «Король повертаеться». Чесно кажучи, я була дуже здивована такою великою кількістю шанувальників. Стало одразу зрозуміло – Діму тут чекали і дуже люблять, переважно діти. Будинок офіцерів ледь не вщент був забитий людьми, що співали разом з шоуменом та танцювали прямо на сцені. Потрібно віддати належне Коляденку, він таки дійсно круто тримає публіку та заряджає позитивом. З концерту щасливими пішли усі.

– Дімо, у вас так багато дітей на концерті?

– Так, і справді їх дуже багато. Мої глядачі – це люди різні, від діточок – до людей похилого віку. І поважні такі кралі у норкових шубах, і дідусі під дев’яносто. Адже на моїх концертах немає грубощів чи мату, тому і дітей не страшно приводити. Іноді мені роблять зауваження, що я знімаю багато кліпів за участю дітей, що слід переходити на голі «сі-сі», шампанське, тачки, але це не мій формат.

– Як складаються ваші стосунки з сином від першого шлюбу Філіпом?

– Чудово, ми бачилися три дні назад – підбирали йому лук на вечірку М1, що відбудеться 1 грудня. Я йому привіз майку з тату з Америки, і сам він весь в татуюванні, вийде візуальний 3Д-ефект. Звісно, все показали його мамі Олені, у нас з нею теж, до речі, чудові стосунки. Він у мене дуже гарний, ось самі гляньте, моя гордість (показує фото сина на екрані свого мобільного).

– Це ваше таке перше масштабне шоу, з яким ви гастролюєте по Україні?

– Я довго прагнув створити ідеальну програму, з якою міг би виступати на сценах різних міст України. Ось сьогодні я продемонстрував вам її. До речі, Вінниця першою побачила моє шоу, не беручи до уваги презентацію у київському Freedom.

– Саме в цьому місті ви познайомилися з вашим коханням, як ви часто її називаєте, Іриною Білик. Як відчуття знову тут з’явитися через стільки років і після болючого розриву?

– Я тільки сьогодні усвідомив, що все це відбулося саме в цьому місті п’ятнадцять років тому. Це був День міста, я виступав зі своєю танцювальною шоу-програмою, Іра та Пономарьов мали співати. Я тоді підійшов до неї і запитав, чи в неї є чоловік. А вона відповіла: «Муж объелся груш» (розмовляє російською). Але розпочалася страшенна злива, вона так і не виступила, через грім та блискавку почала горіти техніка, але ми танцювали під дощем, я зняв сорочку і танцював з оголеним торсом на своїй сорочці разом з Білик. Потім я три години переписувався з нею, так і розпочався наш бурхливий роман.

– З Вінниці з кимось товаришуєте?

– У мене всього п’ять друзів. З них Олег Збаращук, він, до речі, ваш, вінницький. Ми підписали з ним контракт на п’ять років, і зараз він нас продюсує паралельно з «Дизель-шоу» та гуртом «ТіК». Він сьогодні тут з батьками та своїм сином Тимуром. Олег, до речі, організував і той давнішній концерт до Дня вашого міста, де я зустрів Ірину. Наразі у мене чудові стосунки з примадонною українського шоубізу. Вона подарувала мені пісню, яка називається «Життя прекрасне». Пісня розпочинається зі слів «Старость придумали грустные люди…» Я аж почав відчувати як формуються зморшки на моєму обличчі… Але коли вона мені її тільки презентувала, я подумав, що вона з мене знущається, адже там йшлося про старість, і я одразу викинув її. Тільки з часом, відпочиваючи з друзями в Єгипті, я розповів про знущання Білик наді мною і заспівав їм пісню. А вони, навпаки, сказали, що пісня – бомба і що я з глузду з’їхав. Я так біг за телефоном, що впав і пошкодив ногу, щоб попросити у авторки надіслати мені знову цю пісню. Зараз це мій новий сингл, незабаром буде кліп.

– Як вам Вінниця?

– Чесно, я не дуже її пам’ятаю. Коли подорожую, я лежу у спеціально змонтованому ліжку в автівці. Але я дуже здивований, що мене так круто тут прийняли. Вінниця мене любить.

– Ви готуєтесь на “Євробачення”?

– Так, пишу пісню. Дуже хочу виграти, і дуже тягне до Святої землі, я там ще не був. (“Євробачення” проходитиме в Ізраїлі). Хоча Ірина у мене запитала, навіщо це мені. Але я дуже хочу виграти. Пісню, яку я написав, уже схвалили Філіп, мій син, та перша дружина, їм сподобалося. Хоча я не впевнений, що це саме пісня для виступу.

– А що це за історія з бійкою на сцені під час концерту Ірини Білик?

– Я хотів подарувати моїй другій дружині квіти, а охоронець не пускав мене на сцену. І почав бійку, але я служив у армії і знаю, як давати здачі. Подер дорогі джинси, але квіти єдиний із залу доніс і вручив цій чудовій жінці. Відео є в Інтернеті того інциденту. Там була моя перша свекруха на концерті. То вона сказала, що я справжній герой.

– Ви працювали з психологом п’ять років, аби пережити розрив з Ірою. Олена також свого часу пішла від вас. Чому так склалося?

– У мене чудовий психолог, і ми з ним дійшли думки, що вони самі винні, що відмовляються від такого прекрасного чоловіка, як я (посміхається, жартує). Але насправді ми всі винні 50/50. Адже і я був занадто ревнивим, влаштовував скандали на рівному місці.

– Ви часто переїжджаєте?

– Так, кожні сім років я змінюю місце життя. У цій квартирі два поверхи, тобто спальня знаходиться вгорі. Є тепла підлога. І ми уже вечеряли тут з Оленою та Філіпом, окремо з Іриною. Я дуже щасливий, що ми перейшли з ними всіма на такий високий рівень спілкування.

– Час лікує?

– Так, безперечно. Моє серце було крижане, наче лід. Зараз потроху тане. Вже бачу нових королев на горизонті.

– Де зупинилися у Вінниці? Як враження?

– У готелі «Франція». Їв сьогодні бульйон, він був теплий, замовив котлету по-київськи та пюре. Ще не встиг поїсти, адже перед концертом не їм. Але мені здалося, що то було курча в паніровці…

– Сьогодні питання введення воєного стану обговорюють всі. Ваша думка з цього приводу?

– Я думаю, що це необхідно було зробити ще на початку загострення конфлікту. Я взагалі не розумію, чому хлопці не можуть відповісти агрессору. Я служив в армії, у Київській області, охороняв військові склади, в мене був автомат. І якщо хтось переходив на мою територію, спочатку я питав, хто там, двічі, а вже потім попереджувальний постріл у небо, а тоді стріляв на ураження. Воєнний стан необхідно вводити на окупованих територіях України.

– Ваш концерт мав тривати годину і п’ятдесят хвилин?

– Так, але я зважив усі за і проти і вирішив зменшити программу на півгодини. Адже саме цей час я би використав для себе увечері, чого і усім бажаю.

Фото: Костянтин Ревуцький