Ця історія про тихий еко-рай на Вінниччині у селі Вила-Ярузькі Чернівецького району для «японської» родини із 5-ма дітьми вже стала сенсацією на всю Україну! Адже «центральна» влада спершу не знала, що в прикордонній зоні 4 роки поспіль у звичайній сільській хаті живе японка із чоловіком-росіянином…
Саме народження на Вінниччині в сусідньому районі ще двох дівчаток, Квітки і Мирослави, «підставило» цю унікальну родину під українську бюрократію та суди!
На жаль, Віталію та Ацуко довелось у вересні покинути свій сімейний куточок на березі річки Мурафи і терміново виїжджати до Молдови та Болгарії…
Але на прощання вони зізнались лише «33-му каналу», що ніколи не забудуть вінницькі червоні буряки, кукурудзу та мед у хатинці на околиці Вил-Ярузьких…
Чим же так зачарувало «японців» наше Поділля та звичайне село під Чернівцями, із якого тікає молодь і куди рідко приїздять «чужі»?
– Я не розумію, чим ми так нашкодили на Вінниччині, де мирно жили і народили двох доньок? Склалось враження, що нас просто хотіли позбутись і в один день закрити всі проблемні питання із нелегалами… — розповів Віталій Вєтров, російський батько японських дітей із села на Вінниччині. – Бо це абсолютно чисте екосело ми знайшли через Інтернет і так само через нього знайшли хату для життя… Все було тихо і мирно 4 роки нашого поселення в Україні, поки на нас не написав скаргу саме власник хати, який продав нам дім у селі… І спершу судили його за надання «притулку» для нелегалів, а потім взялись за нас… Скільки всього нам із Ацуко довелось тут пережити — я навіть не знаю! Бо до нас дуже добре ставились місцеві — від сільського старости до дільничного поліцейського… Ми нічого не крали, не пили самогонку і не заважали жити сусідам. Так, ми не ходили на роботу, а займались домашніми справами та городом. А наші діти не були в школі чи садочку, бо ми їх навчали вдома. Звісно, когось шокувало, що ми спали на підлозі, що у нас немає телевізора і родина їсть все домашнє, без «хімії», зі свого городу… Але хіба це порушення законів чи моралі? Так, ми інші, але ж не «вороги»…
– За що судили вашу дружину?
– За порушення терміну перебування в Україні… А мені довелось виходити на 90 діб від родини до Молдови, аби «обнулитись» і почати нарешті оформляти громадянство України для дітей. Бо ми не могли ні виїхати, ні спокійно залишитись тут… Так я також став нелегалом певний час, за законами України не міг подати документи дітей на громадянство України. Скажу відверто, ваша країна набагато більш демократична і вільна духом за мою Росію. Але «совкові» підходи чиновників у вас ще дуже живучі на місцевому рівні. Тому нам натякали, що доведеться із Квітки та Миро «робити» росіян чи японців?! Але чому їм не бути громадянами України?
Я розумію, що ми порушили терміни оформлення документів на дітей… Але поки шукали спосіб, як подати метрики на громадянства України, нашу сім‘ю жорстко і без вагань спробували виселити на Волинь у табір для нелегалів! І тільки добрі серця окремих вінничан, в тому числі й при високих посадах, врятували нас від табору… І ми всі разом взяли курс на сусідню Молдову!
– Там краще?
– Ні… Просто через Молдову є шанс потрапити в Болгарію, де ми знайшли собі тихе житло.
– В Україну колись повернетесь?
– Не знаю… Але ми із дружиною та дітьми будемо згадувати не депортацію через суд, а народження дівчаток у Могилеві-Подільському… І наші прекрасні 4 роки у чернівецькому селі над Мурафою.
