Тільки що ридала навзрид! Мене, жінку, що бачила в цьому житті багато що і вже мудрістю як кажуть просякла кожна клітина, вже важко чим вразити… Але ось зараз подивилась наживо виступ сестри Сенцова на врученні Премії ім. Сахарова у Страсбурзі. Вона зачитала його лист – не лише присутнім, тобі, мені, всьому світу! Господи, скільки там сили духу в серці творчого хлопчини режисера із теплого Криму, без біцепсів і спецназівських навиків… в кого вибивали покази тортурами – з пакетом на голові і погрозами згвалтувати поліцейською дубинкою, засланого спочатку в страшні морози Якутії в найжахливіші умови, а потім після руху незкурвлених росіян, в найполярнішу і найстрашнішу тюрму на Землі на о. Ямал. В людини, яка єдиним протестом який мала – голодом – змусила світ звернути увагу навіть не на себе, на вже сьогодні більше сотню наших політв’язнів… Українця, якого лише погрозою насильного голодування змусили їсти. В нього підірване все – серце, нирки, печінка… Але не підірвана сила духу!
В людини є найважливіший інструмент на землі, слово. І вона може ним все – подарувати надію, сказати правду, донести її світу навіть з найстрашніших казематів, дати наказ знищити сотні і мільйони, проклясти і помолитись…
Подивімось, що може людина заточена в страшні каземати льоду і холоду, тюрми і невідомості…. В чужій, ворожій країні, за 9000 км. від рідного дому, оточена вівчарками і колючими дротами зі струмом, з тюремними гоблінами і зонівським безпрєдєлом…
То що могли б ми, не впускаючи в душі зневіру і розчарування???? !!!!! Казала моя бабуся, щоб узагальнюючи – гори перевернути! Ти хлюпик, нитік, боягуз, жлоб, можеш лише все так – підленько і “із потішка”??? Ну тоді дочікуйся свого часу, щоб ось цим самим словом когось оббрехати, написати кляузу чи донос – щоб зрадити, підставити… та ще отримати за це “должность” чи “бабки!
Ти не такий (така)!!!!!! Ну тоді в бій за життя ЛЮДИНИ А не раба чи бидла. Знаєте, як нас у владних кабінетах називають за цю нашу “українську добродушність і доброту” – ТЕРПІЛАМИ!
В тебе життя буде безмірним? Ти ще не пізнав як швидкоплинно збігають відведені тоді роки на цій Землі?
Пізнав? Ну тоді ось так як Олег, як наші хлопці-моряки в Лефортово, борімось щоденно, щогодинно за ЛЮДСЬКЕ ЖИТТЯ!!! З чого почати? Ну хоча б викинути з серця байдужість і розпочати писати ВСЕНАРОДНУ петицію до країн-гарантів БУДАПЕШТСЬКОГО меморандуму (США, Китаю, Франції, Великобританії, Росії) , які забираючи у нас зброю, гарантували нам повну безпеку!!!!
ТО ДЕ ВОНА? …. А вже зараз давайте разом де можемо і як можемо підтримаємо наших моряків у московських казематах і привітаємо одного з них – Олександра з днем народження!!!!
Ми з вами!!!! Борімося – поборемо!!!
P.S. До речі, а ти знаєш, що байдужість – це найбільша біда і гріх? Не чиясь – твоя!…
P.S.2. Страшний парадокс – Олег-режисер бореться за Україну до останнього як і наші моряки в Лефортово – а їх ув’язнювали, на них нападали, судили, проти них розробляли операцію колишні наші “ДОБЛЕСНІ” судді і офіцери, есбеушники, поліцейські, що закінчували українські військові та поліцейські вузи, їх підбирали спеціальними відборами, за них покладались, їм платили гарні зарплати і давали службові квартири, звання…. Вони давали ПРИСЯГУ… Господи, научи мене оправданням твоїм, бо вже від цих парадоксів сьогодення рветься душа!
