Усе колись повинно перестати
Перерости, відбути, перейти,
На жаль, старітись мусить кожна мати,
А діти — розлітатися в світи…

Дерева зобов’язані скидати
Своє розкішне вбрання восени.
Птахи у вирій мають відлітати,
Ховаючись від стужі до весни.

Усе на світі має свою чергу,
Яку не переступиш, не минеш.
Й від того, що написане нам зверху,
Навряд чи десь сховаєшся, втечеш.

Та не спіши, не провокуй надії,
Хай все собі іде, як має йти.
Лише ніколи не втрачай надії
На нелегкій дорозі до мети.

Ольга Сапріянчук – Маротчак