У вівторок із героєм війни, батьком 2-х дітей та дідом трьох онуків прощалися на Вінницьких Хуторах… Під його хату під прапором України із траурною стрічкою прийшли три села – Хутори, де жив, Медвеже Вушко, де працював маршрутником, і рідна Морозівка із Погребищенського району… Від морозу в бабусь замерзали сльози, а руки фронтовиків були сині від злості та розпачу… Бо Леонід зумів живим прийти з війни – із 3-ї хвилі страшного 14-го року! А загинув у Вінниці в лікарні під час простого обстеження після СКТ.

– 12 років працював у нас водієм – свята людина! А як пішов на війну, то всі ми за нього молились – бо він голова великої родини! Інакше як «наш Льончик» його ніхто не називав на роботі, в селі та серед друзів! Бо він при своєму зрості велетня був мегадобряком! І тут таке горе! — розповіла Тетяна Іванівна із Медвежого Вушка. – Він часто скаржився на головний біль після війни, але виглядав цілком здоровим! Щось там шукали в його печінці, але не могли знайти і послали на СКТ… Чого в лікарні на Київській не взяли в нього пробу на алергію медпрепарату і вкололи той укол – хай розбирається поліція і суд! Ми збирали гроші на його порятунок, як могли – через вашу газету, скриньки в магазинах і маршрутках, ходили по хатах і молились в церкві… І Льоня боровся, як міг! Ще 2-3 січня, вже у військовому шпиталі, він відкрив очі в реанімації, говорити не міг, все казав очами і плакав… По 3 тисячі в день йшло на його порятунок, але 12-го серце зупинилось… У нас всіх бракує слів через таку медицину! Ми всі прийшли на цей похорон, бо таких людей Господь на землю посилає мало… Вічна пам’ять…

Не стримували емоцій у цей гіркий день і побратими Леоніда.

– Він воював у 14-му в найстрашніші дні, коли із хлопцями із 32-го полку реактивної артилерії прикривав нас у Луганську в блокаді. Без нього і його підрозділу ми б ніколи не вийшли із того оточення! Фактично Льончик нас тоді врятував! А ми вже тут рятували його життя, як могли, — розповів капітан ЗСУ Денис Семик. – Ще немає експертиз, але халатність лікарів тут явна! Бо він просто пішов до лікарні перевірити стан здоров‘я та здати аналізи, а опинився в комі та реанімації… Хто з цим має розібратись? Цим уколом вони просто вбили, знищили живу людину, героя війни, чоловіка, батька, дідуся і нашого бойового побратима! Ми в розпачі… Вибачте, але реально бракує слів – одна злість!

А відома вінницька волонтерка Олена Верлан розповіла шокуючі подробиці перед похороном Леоніда, коли до 8-ї вечора в міському суді рідні «вибивали» довідку про смерть атовця для похорону.

– Із смертю будемо розбиратись, бо я лікар-юрист, і це дуже страшна ситуація! Але те, що сталось із довідкою і рішенням суду про смерть Льоні напередодні, 14-го, мені в голову не вкладається! Бо був вже розпач і його похорон просто зривався! — розповіла Олена. — Я розумію, що є цей закон і діє система… Але мені вже нікуди було йти і дзвонити в цій ситуації… І я зателефонувала журналістам в «33-й»! Дали телефон начальника поліції міста Синявського… Потім про похорон на чорному тлі пішов пост у Фейсбук, і ситуація зарухалась. Включились фронтовики – від Грача до кіборга Роми Смішного, Толі Слівінського та Олега Парфілова… І ще багатьох людей… Стільки сварок і стільки неприємних слів, щоб отримати один папірець – дозвіл на похорон! І тільки о 17.04 напередодні документи про смерть потрапили в суд… І в суді нам пішли назустріч і ухвалили це рішення… Та дали нарешті змогу по-людськи організувати прощання та похорон Леоніда Андрійовича! Ця ж людина за нас гинула, але вижила ТАМ! А ТУТ таке ставлення…

Слава Героям…

Як так сталось, що ветеран війни помер у Вінниці через ймовірну помилку лікарів – нині розбираються не лише волонтери і його побратими. Адже, кажуть, цей випадок вже не перший і, можливо, не останній… Коли від чиєїсь халатності, байдужості чи браку знань від одної ін’єкції згорає мозок людини… І з лікарні вона потрапляє на цвинтар…