Півроку тому вся Піщанка зі сльозами на очах прощалась із 21-річним Романом Савчуком. Хлопчину знайшли мертвим у закинутій хаті. Живіт був розрізаний, нутрощі у відрі.

Від побаченого навіть у досвідчених правоохоронців відібрало мову, а Рому хоронили у закритій труні. Невдовзі вийшли і на слід злочинців: ними стали знайомі загиблого – 22-річний Леонід та 15-річний Олексій.

– Син закінчив Піщанську школу №1 та ПТУ в Крижополі на зварювальника. Мав спокійну вдачу і був занадто довірливим. Вірив у Бога і прислужував у церкві. Знайти роботу у наших краях складно, тож Рома допомагав по господарству матері. Своїх вбивць син знав, але дружби між ними не було. Старший, Льоня Бондар, круглий сирота, і його вихованням займалась вже покійна бабуся. Молодший, Олексій Давій – із багатодітної родини. За життя син скаржився, що обидва його ображали та відбирали телефон.

Я намагався якось їх заспокоїти, але, як бачите, не вийшло, — із сумом каже тато вбитого Олег Савчук. – 12 червня минулого року Рома пішов з дому в справах і не повернувся. Власні пошуки нічого не дали, і ми звернулись до поліції. Знайшли мого сина у будинку Леоніда. Тіло лежало у веранді та було понівечене — черевна порожнина повністю розрізана, нутрощі у відрі. Більш того, злочинці розмалювали мою дитину жіночим лаком та тінями. Одяг був весь порізаний. Ймовірно, що перед тим напились і шукали жертву для знущань. А оскільки мого Романа було легко обдурити і заманити в дім, вони цим скористались. Вже згодом я дізнався, що старший вбивця Льоня із дитинства мріяв стати хірургом, тож практикувався над тваринами — відрізав їм голови та проводив розтин. Бабуся хлопця, яка колись працювала медсестрою, не раз хизувалась перед односельчанами, що він добре знає анатомію.

Після затримання злочинців їм обрали міру запобіжного заходу тримання під вартою. До цих пір ніхто з них та їхніх рідних у батьків Романа вибачення не попросив та не висловив співчуття. Восени справу почали слухати у Вінницькому міському суді, адже у районі не змогли зібрати колегію суддів.

– Мене не задовольняє судовий процес, який відбувається. Бо почався він ще три місяці тому, але навмисно затягується. То збирали суд присяжних, то вже кілька разів засідання переносились і мене про це не повідомляли. А дорога з Піщанки щоразу обходиться в 400 гривень. Для мене, військового пенсіонера, який отримує 2000 гривень, самі розумієте, що це великі кошти. Чесно кажучи, нещодавно написав заяву, аби справу розглядали без моєї присутності, бо вже втомився від цієї халатності та беззаконня. Нема за що мені їздити та наймати адвокатів. Дуже боляче, — додає Олег Савчук. — Адвокат одного із підозрюваних постійно намагається «вибити» йому домашній арешт, а не СІЗО. Мотивує тим, що хлопець не є повнолітнім. Втім, хіба це виправдання для злочинця? Більш того, вони обидва в однаковій мірі знущались над моїм сином та розчленували. Вимагаю злочинцям довічного позбавлення волі.

Вікторія Снігур