Саме там 7 жовтня під час чергового перемир‘я та мінометного обстрілу загинув син пані Людмили… Хоча він міг не йти на війну за станом здоров‘я. Але на Донбас в перші місяці війни пішов добровольцем і немов відчував, що може загинути… Тому просив маму будь-що повернути його в рідні Сутиски… А під час прощання із Героєм 29БП 10 жовтня його син Андрій поклявся біля труни батька стати військовим і як тато — захищати Україну!
– Назвала його Віктор, бо хотіла сина і переможця! Він таким став! 40 років тому, звісно, ніхто не думав про нову війну… І що наші сини будуть гинути на рідній землі через цього проклятого до 7-го коліна Путіна, — розповіла мама Героя – Людмила. — Вітя добре навчався, він армії не косив, служив у Донецьку і через важку операцію був «комісований»… А як загорілась Україна в 14-му, то він сам пішов до військомату… І в останній момент 27 серпня і мені зізнався: «Мамо, я йду на Схід! Я сам просився 2 тижні, щоб мене взяли… Не чини мені перепони – я маю бути там!»
Я тоді плакала, але у військомат не пішла із його документами! Жінка Галя лякала його розлученням, але він так вирішив і пішов… Син Андрійко як дізнався, що тато в армію йде за Україну – то гордився ним! Бо його тато був крутішим за всіх… І через місяць їх кинули на передову, бо треба було рятувати східний фронт… Саме тоді він мені сказав в тій останній розмові віч-на-віч страшні слова: «Мамо, якщо зі мною щось станеться… Не залишай мене будь-де – забери в Сутиски! Не відвертався від Галі та Андрійка — подбай про мою родину…»
– Серце мами відчувало, що син під обстрілом?
– Душа боліла… Я була в церкві, ставила свічечки за наших хлопців, за сина і Україну… Бо в той день, 7-го жовтня, на Бахмутці мало бути перемир‘я над їхнім 29 блокпостом… Але по них влупили з мінометів близько 3-ї години дня, і мій Вітя накрив собою бойового товариша… В той же день зателефонували о 8-й вечора із селищної ради і викликали до себе молодшого сина Павла на розмову… Вони вже все знали, але не могли сказати мені, мамі. Вже коли мої хлопці – два молодших за Вітю сини плакали на кухні я зрозуміла, що сталась біда! І світ почорнів та під ногами провалився… Вітя – загинув! Далі нічого не пам‘ятаю аж до його похорону 10-го числа в Сутисках… Бо на передову, щоб забрати тіло з 29-го блокпосту, мене не пустили його командири через обстріли … А як привезли труну, то не давали відкривати! Та я жорстко їм сказала – дайте побачити Вітю востаннє і поцілувати дитину… Бо будемо «болгаркою» різати цинкову домовину! І вони, як по команді, відійшли, а ми відкрили Вітіну труну… Не дай Бог таке пережити будь-якій мамі! Слід від осколка був на голові… І на шиї! І ніг у моєї дитини зовсім не було… Тому в труну хлопці там поставили утеплювач… Обличчя обпечене, брови згоріли, шансів у нього не було! Про загибель Віті хлопці розказували кожен свою версію, бо війна – це страшно…
Хотіли малому, 11-річному тоді, сину не показувати все це, але він тримався… Бо як це – не дати попрощатись дитині із батьком? Нині Андрію вже 16, він став справжнім козаком, самостійний і вчиться у «Богунському» училищі в Києві… Моє сонечко і продовження Віктора! Нам дуже допомагає хресний – щира і майже рідна людина. Так само внук Богдан від іншого сина, якого ми хотіли назвати Віктором, нині так схожий на Вітю, що я очей не можу відірвати від нього…
– Як мама Героя, скажіть, коли закінчиться ця клята війна?
– Коли перестануть на ній заробляти! Коли політики пошлють на неї своїх дітей! Коли наші сини не будуть «розмінною монетою» для Путіна, що захотів Україну поставити на коліна…
А ще, коли місцеві чиновники справді вшанують кожну маму, батька, кожну жінку і дитину, які через війну залишились напівсиротами… Бо банер із портретами 4-х наших загиблих хлопців перед святами раптом зняли і повішали замість нього «Вітаю з Новим роком і Різдвом!» Але чи думав цей голова, хто поклав свої голови за цей Новий рік та мирне Різдво святе? Знаєте, я своє виплакала і серце якось витримало… Але коли чую про нових загиблих, то згадую сльози свого внука і всіх дітей України через цю війну… Повірте, для мами це найстрашніше – цілувати свою дитину в труні востаннє… Згадайте і помоліться за мого Віктора всі, хто його знав і за кого він загинув… Хай буде в Україні мир!
