– Ця собака спершу жила поблизу магазинів та залізничного вокзалу з нами по сусідству. Там її годували, доглядали. Взимку пішла у наше подвір’я. Там на Різдво привела первістків – відразу шість цуценят. Чорні, чорно-білі… Ми із дружиною, дітьми, сусіди їх підгодовували, ковдру постелили… Назвали собачку Баришнею, бо є у неї щось аристократичне. Та й кажуть, що тато цуциків теж породистий. Але ось вранці я вийшов перед роботою – бачу, цуценят немає. Думав, поховались. Хоча вони завжди гуляли, — розповів місцевий мешканець Сергій Бондарук. – І їхня мама біля вигрібної ями у нас на подвір’ї, стривожена… Чую — десь жалісливе скавуління, писк. На другий день – та ж картина. Тоді я зрозумів, що цуценят викинули до вигрібної ями. Тож я відразу викликав рятувальників.

– Коли ми обстежували яму, то цуценята поховались. Яма бетонна, ломом не розіб’єш. Пролізти крізь вузьку дірку не було жодної можливості. Глибина десь півтора метра – рукою теж не дотягнешся. Світили ліхтариком – не видно. Тоді почали стукати по дну ями довгою гілкою. Собаченята врешті вилізли, зацікавившись штурханням. Але як їх дістати? – згадує начальник ДПРЧ-19 м. Калинівки Денис Кочмарчик. — Із моїм заступником Назаром Трохивнюком та хлопцями зробили наче люльку – шматок брезенту на мотузках. Господар приніс ковбаски, ми нею приманили голодних звірят. Спустили люльку із ковбаскою на дно ями. І щойно цуценята позалазили до «колиски», почувши запах їжі, як ми їх швидко підняли догори. Одного, потім двічі відразу двох і так по черзі… На щастя, усі цуценята були живі… Але замурзані, голодні, перелякані.

Мама не покинула своїх діточок у біді. На осколках бетону були шматки шерсті. Ми зрозуміли, що вона стрибала у яму і там годувала молоком дитинчат. Але довго, на жаль, так не могло тривати. Бо господарі розповіли, що собака була вже знесилена… Навіть їсти не могла… На те й мама!

– Нині мама Баришня ні на крок відходить від своїх синочків та донечок! А кудлата команда «жориків» вже отямилась від пережитого жахіття… Цуцики вчаться гавкати та гарчати, вже намагаються їсти суп, кашу, м’ясні страви та активно досліджують наше подвір’я! Одна дівчинка така вже шустренька, – каже Сергій Бондарук. — Звісно, без маминого молока їм ще не прожити. Але із таким апетитом швидко виростуть. Тож кому потрібні згодом вірні друзі в дім та охоронці на подвір’я – будь ласка, звертайтесь до нас. Двох цуценят – хлопців вже «забронювали»!