Пропонуємо вашій увазі вірші нашої читачки ямпільчанки Майї Рудої.

Шевченкове слово

Коли в  безвість направиться траса
Здушить скверна сумної доби,
Мудре слово з криниці Тараса,
Як цілющий бальзам пригуби.
Що було,те ніяк не минуло,
Йде Тарас з майбуття нам  навстріч,
Його слово із кобзи спурхнуло
Й забриніло  в бандурах  сторіч.
Шелестить в лузі віть калинова:
-Буде вольна і нова сім’я.
Розчинилась в поезії Слова
Вже уся Україна моя.
Не заглушать антени прогресу
Того  слова ніколи й ніде.
Його слово, – то ліки від стресу.
Воно душу на струни кладе.
Його словом зоріли майдани,
Його серце калатало в дзвін,
Його муза – бинтами на рани,
Піднімала свободу з колін.
Хоч  не та  вже шевченківська хата,
Та хрущі ще так лунко гудуть
У садочку вишневім дівчата,
Із кульбаби віночки плетуть.
-Порятуйте!- почулося в масах,-
Ворог в наші простори заліз
І розбризкались вірші Тараса
Діамантами зоряних сліз.
Розтривожилось небо високе
І сльозами на землю паде,
З понад світу почулися кроки,
Тихше люди, Шевченко іде !
Обійняв він ВкраЇну як дочку:
-Потерпи,скоро згине твій кат,
Одягнув вишивану сорочку,
Сміло в руки узяв  автомат.
І на схід він подався до бою:
– Які ж напасні ці москалі!
Ми Вкраїно поборем з тобою,
Всяку нечисть  і в крихтах землі!
А там «Гради» ревіли громами,
Дотлівала  кривава зоря,
Бились хмари  у небі з вітрами,
Блискавичним мечем Кобзаря.
Він підняв вільний дух Україні,
Свої вірші читав  в бліндажі,
І продовжує  словом й донині,
Захищати святі рубежі!
Як нам бути?- спитай у Тараса,
Чи ж нам пити той трунок гіркий?
Його думи пливуть понад часом ,
Йдуть на сповідь до нього віки.

Немає мами, є лиш рушники

Нема вже мами, є лиш рушники,
Які творила тихими ночами,
На них яскравим спогадом квітки,
І досі ще цвітуть за образами.
Самотня хата тужить як вдова,
Стежки позаростали споришами,
Гірким плачем заходяться слова,
Тут є усе, тільки немає мами.
Лише дитячі фото на стіні
Усмішками освітлюють колишнє,
А гілочки протягують мені
В зарослому саду дозрілі вишні.
Нема вже неньки, є лиш рушники,
Всю мамину любов ввібрали квіти,
Узором долі відцвіли роки,
Поки жива, шануйте маму діти!

Жіноче щастя

Я щиро серцем Господа молю,
Аби послав  просте жіноче щастя,
Аби почути: «Я тебе люблю».
Немов бальзам  на душу, як причастя.
Відчути сонце в дотику долонь,
І все, про що так мріється коханим.
А твій букет- трояндовий вогонь
В моїй  душі ніколи не зів’яне.
І ті  пружні  в садочку спориші,
Що ніжно лоскотали наші кроки,
Лиш доторкнись душею до душі
І у серцях засвітиться високе.
Як Віфлеємська зірка  в  вишині,
Нетлінна, непорочна незрадлива,
Любов не  містить фальші і брехні,
Адже тоді  не буду я щаслива.
Як мало жінці треба для краси,
Лише б сказав їй ніжне слово милий,
Всміхалось небо в крапельках роси
Вона любила і її любили!

Господині

Господине в білому халаті,
Все блищить:  і склянки, і ножі,
Ти навчилась прибирати  в хаті,
То зумій прибрати і в душі.
Смутком буднів списана сторінка,
Розпливлися букви від сльози.
Лиш в любові розквітає жінка
В чистоті душевної краси.

Мамина сорочка

Коли доля здає екзамени,
Коли сили стікають свічкою,
Допоможе сорочка мамина,
Солов’їними шита вічками.
Пригортаю її до серденька,
Плине спогад дитинства здалеку,
І у ньому жива ще ненька є,
І на стовпі гніздо журавлика.
Так духмяно там пахне травами,
І у полі колосся вруниться,
І дитячими ще забавами,
Кличе в світ босонога вулиця.
Вип’ю сонце з тарілки соняху,
Сьорбну  неба з води пшеничної,
Підвези на підводі, конюху,
Хочу миті я романтичної!
Одягну вишиванку мамину,
І в  душі заквітує літечко,
А на грудях з того орнаменту,
Проростатиме в серце  квіточка!

Весна

Поглянь, до Бога молиться весна,
До неба звівши котики вербові.
І знов зерно ковтає борозна,
І світ квітує силою любові.
Ця сила в  серці,  в цвіті,у зерні,
В промінні, що хлюпоче звідусюди,
І молодіти хочеться  мені,
Дозвольте всіх вас обійняти,  люди!
Розбризкав ранок цвітом почуття,
Черешню у фаті цілує вітер,
В росі вмиває посмішку дитя,
Торкаючись вустами первоцвіту.
Весільно так  пробуджується світ,
І мліє від солодкої напруги,
Нехай весні буде хоч сотня літ
Весна і юність вічні дві подруги.

Майя Руда
м. Ямпіль,
Вінницької області