Якщо вас влаштовують остаточно розбиті дороги до вашого міста чи села та мізерна зарплата і пенсія…
Якщо ви погоджуєтесь платити нову космічну ціну за продукти, бензин, газ та вугілля з дровами…
Якщо вам байдуже, що орендовані у вас за кілька нікчемних копійок паї озолотили групу пригрітих при владі українських вельмож, що літають власними вертольотами, а ви місите болото після їхніх важкотонників…
Якщо вам вистачає грошей на необхідні ліки і ви маєте доступну медичну допомогу…
Якщо вам підходить, що на смерті ваших дітей-патріотів заробляють наближені до корита свинарчуки, які вже із жиру бісяться…
Якщо ви можете добитися правди в наших судах, прокуратурах та інших силових органах…
Якщо ви маєте реальну перспективу чесно заробити на свою родину та забезпечену старість в Україні…
Якщо замість того, аби по-людськи жити, збираєтесь ще п’ять років слухати, як вам колись «буде добре»…
Голосуйте за це все… і тих, хто довів цю країну до цього.
Якщо ви хочете щось змінити – голосуйте за нову патріотичну, вольову і досвідчену людину, яка не має за собою густого політичного шлейфу з не зовсім приємним запахом. Такий кандидат з-поміж тридцяти дев’яти є. Розумній людині, яка хоче жити в заможній і справедливій до кожного громадянина країні, важко не помітити цього претендента. Кандидатів на цих виборах таки багато, а Президент дійсно один. Але не обов’язково незмінний.
Анатолій Петраченко,
вінничанин
Від редакції. У день народження великої поетеси і патріота України згадаймо її неповторні вірші.
Життя іде, і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.
Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.
Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде, і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.
Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони – як ріки.
Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.
Ліна Костенко
