Від редакції. У минулому номері ми публікували шокуючі подробиці обману циганкою-аферисткою вінничанки, яка під гіпнозом виманила 5 млн грн. Ця публікація викликала великий резонанс серед читачів. Вони почали повідомляти нам неймовірні історії із шахрайством, в яке потрапили і вони. Ці розповіді, побудовані на власному досвіді, сподіваємось, стануть повчальними і для вас. Надсилайте і ви публікації, якщо стали жертвами такого гіпнозу, шахрайства і т.п.

Зіркові Каструлі

«Слушай, дарагая! Купи недорага! Ета фірма! Настоящая Швейцария! Купил для себя, но даром отдаю! Деньги на бензин нада очень… От серца отриваю!» — так у Вінниці кілька років тому чоловік із чорного «Мерседеса» «розвів» на буцімто фірмовий набір каструль дружину відомого шоумена. Бо поки відомий артист та ведучий гастролював по Україні та заробляв гроші для сімейного бюджету, його «половинку» атакували смугляві шахраї! Адже по дизайнерському одягу Олени було видно, що гроші в неї водяться… Тому махровий «барон» вчепився в Оленку всіма своїми чарами та змусив збігати додому і винести 3000 гривень за «прекрасную пасуду» із Женеви! І Олена купила її! Чи, скоріш за все, «купилась»? Бо циган із «Мерседеса» так солодко заливав про свій товар, що встояти було просто нереально! Тим більше, що за тиждень у родичів мало бути новосілля і розкішний набір посуду в суперовій упаковці якраз був доречним!

Лише згодом виявилось, що «настоящу Швейцарію» роблять в Китаї та продають на Центральному ринку Вінниці за 700 гривень у базарний день…

Поворожила… оперативнику карного розшуку!

Історія — не вигадка.

Молодий, гарно одягнений хлопець йде ринком. Щоправда, очі втомлені, сумний — чи втомився, чи щось турбувало. Мабуть, тому до нього почала чіплятись смаглява жіночка.

– Родной мой, бриллантовый мой, давай, ясный сокол, погадаю! Дай ручку!

– Без питань, — відповів хлопець і простягує руку.

І ось жіночка дивиться щось на долоню, руку, перевертає її, проводить по венах, по пальцях, солодко так примовляє, морочить голову…

– Ой, друг мой, ой что ждет тебя, что ждет!

Навколо вже натовп цікавих… Але ще не встигла вона сказати, що ж саме чекає на довірливого «клієнта», як хлопець сам перехоплює ініціативу:

– Так, а що мене чекає? А хочете, тьотю, я вам скажу — що чекає на вас?

Не встигла та жіночка зрозуміти, що «что-то пошло не так», як дістає з кишені посвідчення:

– Казенний дім жде вас, тьотю. Міліція, карний розшук.

Й хапає її за руку, аби не вирвалась… Міцно тримає, хоча жіночка верещить і намагається вирватись. Але марно. Хлопець іншою рукою набирає в цей час з мобільного телефону, мабуть, своїх колег… Бо невдовзі на ринок прилітає характерний «УАЗик»…

– О, так це ж наша стара знайома, — каже старший наряду. — Саме сьогодні є на цю даму декілька заяв! Спіймалась, пташка!

Увесь ринок аплодує.

Чому я ніколи не ношу гаманець

Про циганський туман писано-переписано чимало, і застережень сила-силенна є. Але це явище все одно не зникає. І потрапити в халепу може навіть той, хто дуже скептично ставиться до циганів, їхнього ворожіння та іншої маячні.

Був у мене особливий випадок. Стався він тоді, коли я ще носила гарний гаманець з натуральної тисненої шкіри. У той час у мене не дуже добре складалося на роботі, проблем було — хоч відбавляй. Так от, щойно отримавши зарплату, заклопотана і трохи не в собі, вирішила відразу ж поїхати на залізничний вокзал, щоб заздалегідь купити квитки до наших давніх друзів і провести з ними першотравневі свята та Пасху. Біля кас людей було небагато, тільки молода циганка з цілим виводком циганчат крутилася неподалік. Потім вона стала за мною в чергу, покрикуючи на дітей, хоча інші віконця були вільні. Діти мало не по ногах мені повзали. Я витягла з гаманця гроші, розрахувалася, склала туди здачу та квитки і… потім отямилася тільки тоді, коли підходила до Центрального ринку. Подумала — треба ж гостинців купити. А коли треба було розрахуватися, я помітила, що мого розкішного гаманця з зарплатою нема!

Це був як грім посеред ясного неба. Чоловікові тоді зарплату не виплачували вже кілька місяців, і ми з двома дітьми жили на мою. А тут раптом залишилися без нічого! Ймовірно, під тим циганським туманом я просто віддала той гаманець циганці, котра до мене навіть слова не промовила, тільки торкалася руки і кілька разів поглянула в очі… Добре, що в кишені знайшлися копійки на проїзд. Я в трансі добралася до роботи, розплакалася в бухгалтерії і попросила 50 гривень, щоб хоча б на хліб було.

Зрозуміло, свято не вдалося. У нас принаймні. Зате запам’яталося назавжди. З тих пір ніколи не ношу гаманці.

Тетяна,
вінничанка