Перший сюрприз  ждав тоді, коли дізнався, що  воєнкомата вже не існує…, – розповів один із перших добровольців Вінниці Вадим Рудь – боєць із  позивним «Тамагочі». – А існує міжрайоний воєнкомат і там мене зустрів  товстий майор та  пустота… Жодної черги на війну і так тихо, що  аж комарів було чути, якщо вони були б. Не – сезон.  Воєнком із здивуванням подививсь мої військову приписку, бо вона в мене була по місцю навчання зі Слов’янська… І чесно сказав – їдь в Слов’янськ і відписуйся.  Я кажу – куди, там же Гіркін, ви шо?  А він відповідає моїм улюбленим  армійським жаргоном –  «нєї… от»!

– Але ти все одно пішов до армії?

– Так, я вирішив не здаватись і  прописатись у  рідній Луці-Мелешківській… Пішов у сільську раду, спокійно приписався і в міліцію біля Західного вокзалу  написав пояснювальну, чому я, зрадник такий, не приписавсь раніш і мені фіганули штраф – 48 гривень!

Ходьба із прописками зайняла 2 дні!

Потім жирний майор подививсь і сказав: нам таких як ти не тра, в тебе ВОС не підходить, ми берем тіко спецуру. Ось є батальйон тероборони – шіздуй туди. Там мене ждали 2 місяці чекання і непонятного статусу, бо нас визивали щотижня в робочий день і рахували.

І рахували б вони нас і надалі, якби не простий випадок – Вадим Васильович пішов взнати статус цього бата і воєнком був щиро здивований, що ми такі є.

І зрозумів я – нєх з ними діла мати. І пішов я сам в нацики у в/ч 3008, хоча дуже воєнком відмовляв…

Більше читайте в газеті від 27 березня 2019 р.