На безкраїм на життєвім полі,
Де з різнотрав’я заплітаються вінки,
Зустрілися дві одинокі долі,
Щоб в одну сплестися навіки.

Щоб заквітчана стелилась нам дорога,
А терни залишились в стороні.
Пройти по ній нам суджено від Бога
Й пізнати щастя і тобі, й мені.

Щоб сонце нам завжди всміхалось,
Своїм теплом оберігаючи весь час.
Ми вдвох в коханні щоб купались,
І кожен день щасливим був для нас.

Ниточки долі ми у вузлик зав’язали,
Щоби за руки взятись й по життю іти.
Щоб Божу ласку і любов пізнали,
Цей шлях удвох нам суджено пройти.

Олександр Василевський