Я людина, що багато бачила, прожила, і вже не до висот – я України патріот.

Шановна редакціє, я постійно багато років, можливо, з дня вашого заснування, виписую газету, але ніколи нічого вам не писала, не було потреби, не посилала те, що деколи писала для себе.

Прожила вже немалий вік, але я завжди була у вирі нашого сьогодення. Мене болить душа за Україну, та те, що склалося в цей час – вибори президента – мене приголомшило. Що твориться в Україні, що зробилося з людьми, в деяких мізки «повишибало». Не можу стояти осторонь, я дитина війни, знаю, як тоді виживали і на владу не нарікали, всім було важко, терпіли.

Звернення!

Любі мої українці!
Дозвольте вас запитати,
Коли ми з вами навчимось
Достойну владу обирати?

У нас як крок — то два назад,
І так завжди, такий парад.
Ще ж не забулось, як Янукович
Україну, мов липку, роздягнув,

А сам утік в Росію і забув.
Близькі його соратники ще залишились,
Які, як ті кліщі, у тіло її впились
Та п’ють її многостраждальну кров.

Отака до неї в них любов.
Революція, Майдан, війна, чорнило —
Невже вам це все ще не надоїло?
Не цінуємо нічого, не бережем,

І ось прийшла пора, і знову обираєм:
Може, людину гідну? Ні – в мішку кота,
Прямо плач і сміхота.
Обираємо людину, яка повією зве Україну,

А українців зве хохлами.
Українці, що це з нами?
Він перед Путіним барвінком в’ється,
А нам у душу плює і в очі сміється.

Та як же слід вам досолити,
Щоб себе змогли ви врешті полюбити?
Невже Бог вам розум відбирає?
Чи нечиста сила на вас зазіхає?

В Кремлі Путін плескає в долоні
І бачить всіх нас у його полоні.
І дивується на нас сьогодні увесь світ.
Який же ми дамо йому одвіт?

Як бій іде, всі добре знають:
«Коней на переправі не міняють».
Давайте з тим, що у нас є,
Вперед підемо без зупину

І ворогам наперекір, собі на щастя і добро
Збудуєм вільну, незалежну, заможну,
Квітучу нашу Україну!

Ірина КАЛІСТРУК,
м.Гайсин