Як тяжко стукать у чужі оселі
Бездомним бувши на своїй землі…
Ліна Костенко

Тремтять у мене побілілі губи:
«За що ти мстиш нам, о жорстокий вік?»
Стоять холодні опустілі зруби
В поліських селах, між озер і рік.

В лугах пасуться коні здичавілі,
Ночами виють зголоднілі пси.
У падаличнім житі ― квіти білі,
Та страшно від прадавньої краси.

І страшно тут від цвинтарної тиші,
Яку хіба що будять літаки.
В хатах і клунях порядкують миші
І їх начальство сите ― пацюки.

Не знатиме зерно млинових вальців,
І тіло не пізнає звабу плес.
Якщо у вчених ум неандертальців –
Навіщо будувати їм АЕС?

Ніна Гнатюк