Постійно читаю вашу газету. Ви досить часто піднімаєте тему батьків та дітей. Вирішила й я поділитись своєю історією та закликати всі відповідні служби звернути на неї увагу та вжити заходів.
У нашому селі мешкає матір-одиночка Оксана, в якої особисте життя не склалось. Має двох дітей. Старша донька вже мешкає окремо та подарувала двох онуків. Втім, навідується дуже рідко, адже умови, в яких проживає родичка, ще гірші, ніж у фільмах жаху…
Все подвір’я Оксани захаращене, у смітті, в одній частині будинку проживають собаки, птиця та худоба. Дві кози через недогляд загинули, бо забувала годувати. Сморід стоїть нестерпний. Кімнатами бігають щури та миші. В туалет ходять на відро і все виливають поряд з будинком. Вхідні двері обліпили пінопластом, він випав, а там дірки.
Та найстрашніше те, що у таких умовах проживає молодший син цієї матері Віталій, котрий ходить до школи. Ви щоб побачили ту дитину — серце кров’ю обливається. Бідовий, жовтий, блідий, наче смерть. За життя нової одежини не мав. Матір назбирає непотріб та гуманітарку – й це він носить. А сам же бачить, як живуть інші діти, й плаче… Сама Оксана працює у будинку престарілих і приносить звідти залишки їжі, якими харчується хлопчик. Трохи йому в школі перепадає.
А коли канікули — сам собі запарює макарони швидкого приготування. Але, незважаючи на це, він часто ходить між людей і просить продуктів. Селяни не відмовляють і не раз просили жінку одуматись та взятись за розум. А вона й слухати не хоче. До хати нікого не пускає. Мовляв, як можу — так і живу. Не ваше діло.
До цих пір Оксана навіть не виорала та не посадила город, тож за що житиме — невідомо. Днями хлопчик сам пішов та скопав маленьку грядку на два метри. Там посадили цибульку, а торішню картоплю так і не викопали. Пишу це все і вмиваюсь слізьми. Бо дитя шкода.
Навіть тварини проживають в кращих умовах, ніж школяр. Знаєте, не раз я його запитувала, чи погодився би він стати учасником телепрограми і розповісти всій країні, як йому важко. І він відповів: так, бо вірить, що його життя стало б кращим. А мені боляче, що сільрада та педагоги зовсім не переймаються долею дитини, хоч їх про це просили. Мабуть, пора вже підключати соціальні служби, які б пригрозили забрати Віталика до інтернату. Може б, тоді Оксана одумалась і раз за десять років прибрала…
Ірина Іванівна
Бершадський район
ой там робиться ще гірше ніж на фото я живу коло них в нас всі її засранкою вважають а ти руслан закрийся ми знаем де ви живете і до вас тож скоро служби появляться
Вибачте, Руслан. Взагалі то не гарно так спілкуватися до людей, а якщо це не правда, то докажіть. Скиньте фото подвір’я та будинку це ї жінки, тоді вам по вірять!
люди були прибрали то ненадовго
Жах. Про яке село йде мова?
Но ведь не в лесу же она живет… Где же люди, которым не безразлична судьба этой женщины и её ребенка? Почему люди стали такими равнодушными?