Цей лист — відчайдушний крик душі, бо далі терпіти таку несправедливість немає сил.
З 1987 року ми переїхали з Білян до Мурованих Куриловець, бо отримали тут роботу. Частину будинку на вулиці Кірова (старий будинок на три сім’ї) купили у селищної ради. Наша квартирка була найменшою, але нас заспокоювали, казали, що згодом знайдуться інші варіанти.
Минав час. Сусіди, ті, що з боків, почали вже й добудовуватися, а в нас і досі немає навіть клаптика землі. А боротьба за місце під сонцем виявилася запеклою і… безрезультатною. Ми неодноразово зверталися до селищної ради з тим, щоб для нас виділили землю під гараж. Але нам заявили, що землі немає зовсім, тільки стежка… Була загальна вбиральня. Але коли сусіди добудувалися й обладнали собі в хаті вбиральню, стару знесли. І ми тепер навіть цього блага не маємо! Ні в кого з комісій, котрих ми не один раз викликали, щоб якось вирішити цю проблему, не виникало питань, на якій підставі були зроблені добудови нашими сусідами. На думку юристів та земля мала б ділитися порівну між трьома сім’ями будинку. Але землевпорядник у сільській раді іншої думки: якщо квартира більша, значить і землі більше. Якщо у нас одна кімната, то нам взагалі не треба землі. Якщо погріб під будинком сусідів, отже він увесь належить їм, а не на три сім’ї, як це логічно мало б бути. Будь якої іншої інформації ні землевпорядник ні селищна голова не дає. Мабуть, тому їх так захищає селищна голова, бо ті наші сусіди – її куми. Ми просили ділянку навпроти, де колись була стоянка для автомобілів, котрі приїжджали на ринок. Але нам відмовили! Ну звичайно ж, вигідніше буде продати цю ділянку одним шматком комусь іншому. Була нижче аварійна хата, котру мали давно знести. Нещодавно ми ледь вимолили, щоб нам там дали шматочок землі. (ходили до селищної ради, як на роботу, щодня, просили депутатів) Але виявилося, що то були тільки слова, ніхто про нас на сесії навіть не згадав, а колишня господарка ходить туди, ніби на свою дачу, не зважаючи на те, що право власності вже скасоване і хата списана як аварійна. Їй же другу хату купили, але вона знову вирішила оформити землю на себе. І все, ми знову залишилися ситі обіцянками! Нас вважають за дурних, бо ми нічого не можемо добитися, ні погребу, ні сараю, ні вбиральні. Ми ніколи не висловлювали свої претензії, тихо жили увесь цей час з двома дітьми в одній кімнаті. Але ця ситуація з землею під гараж була останньою краплею. Це просто відверте знущання над нами! То що, нам треба було відстоювати своє право більш агресивно, щоб нас нарешті почули і почали з нами рахуватися? Ми що, знову повертаємося у буремні дев’яності, чи зрештою закони таки мають працювати і бути для всіх законами у цій державі?
Галина та Микола Мельники
смт. Муровані Курилівці
