– Мій син досвідчений військовий. Добровільно пішов на строкову службу. Згодом підписав контракт із 56-ю маріупольською бригадою. Служив у батальйоні «Хортиця». У серпні Коля ще приїжджав до нас у відпустку. Після відпочинку знову поїхав на фронт, — плаче Олена Григорівна. — Мій зять розповів, що Коля перед виїздом тихо сказав йому: «Ти знаєш, браток, я відчуваю, що вже не повернусь». Був дуже пригніченим. На фронті Коля із бійцями служили у селищі Пісках на блокпосту «Республіка». 13 вересня увечері син чомусь мені не телефонував. А вже наступного дня нам принесли чорну звістку — Миколу застрелили. Смерть хлопця шокувала нас, село та увесь наш район!

Спершу мені повідомили, що сина привезуть на експертизу з визначення причини смерті до вінницьких судмедекспертів. Але експертизу зробили чомусь відразу у Донецькій області… Коли сина привезли додому у труні, я звернула увагу на його ногу. Неприродно вивернута… Наче пошкоджені суглоби. Ліва нога так само. На обличчі над лівим повіком слід від рани — чорними нитками грубо зашито. Побратими сина розповіли на похороні, що Коля був увечері з товаришем у селі Первомайському – поза місцем служби. Буцімто, син випадково чомусь вистрелив зі свого автомата у ногу друга… Далі злякався того, що сталось, відбіг та вистрелив собі у підборіддя теж зі свого автомата. На очах у друга! Але ми не віримо у це!

Військовий капелан з Бершаді отець Ростислав Процанін відвідав бійців, зокрема Миколу, за декілька годин до трагедії. Він сфотографувався із нашими захисниками на «Республіці».

– Хлопець був у нормальному стані. Лише очі втомлені… Але ж це фронт, служба. Втім, одна деталь мене ще тоді вразила. Я побачив у хлопця шрам, що зовні нагадував хрест. Спитав у нього про це. То хлопець відмахнувся, — каже священик.

Невтішна мати Миколи розпочала власне розслідування трагедії.

– Спершу я спілкувалась із товаришем сина, якого Коля поранив, у військовому шпиталі у Львові. Хлопець із перебинтованою ногою. Він розповів ту саму версію — Коля вистрелив, злякався, застрелився! Наче вивчив напам’ять кожне слово. Але я спитала, чому у Колі після смерті так були ноги вивернуті? Хлопчина зам’явся та більше ані слова не вимовив. На похороні Колі бійці ж казали, що, мовляв, син прострелив товаришу кістку ноги. Але на нозі його товариша була лише пов’язка, а не гіпс, що накладають у випадку травмування кісток.

Згодом я була на місці трагедії у Первомайському. На місці, де загинув син, була купа свіжого піску! Наче хтось на асфальті сумлінно прибирав, чистив. У траві я ще побачила… купу набоїв до автомата! Набої нові, не іржаві. Таке враження, наче їх навмисно підкинули на місце трагедії напередодні мого приїзду! На асфальті ще були нечіткі сліди коліс машини. Наче автівка різко гальмувала на цьому місці. Згодом я знайшла свідка трагедії. Жінка, яка живе неподалік, розповіла, що тоді троє бійців у масках на обличчях, зі зброєю, близько 22-ї години перевіряли у неї документи. Поводились ввічливо. Військові пішли далі вулицею. Згодом жінка почула один постріл. Але ж колеги сина раніше розповідали, що військових було двоє? Куди подівся третій боєць? Чи був він взагалі? Що хлопці робили у Первомайському? Але колеги сина нічого не відповіли мені на ці запитання.

– Я спілкувалась зі слідчим поліції з Дружківки, який веде справу. Попросила подивитись оперативні фото з місця трагедії. Хоча слідчий довго відмовляв, я наполягла. На фото чітко було видно, що Коля лежав, наче кудись біг, а потім приліг та затулився руками! Автомат лежав на віддалі від тіла. Слід від кульового поранення збоку від підборіддя, під кутом. Не те місце, що було зашите нитками. Шолом Колі на віддалі від тіла. У калюжі крові. Всередині шолома, де мала бути кров, рештки кісток голови, мозку, чисто! На шоломі не було й сліду від удару кулі! На підборідді немає слідів на шкірі від дульного зрізу ствола, немає слідів опіків, копоті, гарі від газів та вогню, що лишаються після пострілу. Згодом я дізналась, що цей слідчий не був на місці трагедії, не опитав свідків, а отримав матеріали від свого колеги. Є ще безпосередній свідок трагедії. Але він буцімто категорично відмовився свідчити.

Це точно не самогубство! На сина із другом напали бандити, яких у цих краях багато? Або це була ДТП. Хлопців збила машина. Колі травмували ноги, його наздогнали та добили пострілом з його автомата? Не впритул, а з певної відстані. Тому там лишились сліди автівки, понівечені ноги сина. Але донецька поліція покриває злочинців-вбивць мого сина?

Я обов’язково наполягатиму на проведенні ексгумації тіла та повторних експертиз. Ми після смерті сина не отримали жодних пільг від держави. Так ставляться до матері фронтовика, який загинув від рук нелюдів? 22 травня Колі було б 22 роки…

У свою чергу, військові та правоохоронці так коментують подію.

– За фактом смерті бійця у нас теж було розслідування. Зібрані нами матеріали передані до слідчих органів. Висловлюємо щирі співчуття рідним й близьким загиблого, — повідомили у прес-службі 56-ї окремої мотопіхотної бригади.

– Слідчими Дружківського відділення поліції внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 з позначкою «самогубство» ККУ, — повідомили у прес-службі поліції Донеччини. — Досудове розслідування ще триває, призначено ряд експертиз, зокрема: судово-медичну, балістичну та посмертно-психологічну. Процесуальне керівництво над вказаним кримінальним провадженням здійснює Військова прокуратура Донецького гарнізону.

Мати Миколи Матвієнка просить допомоги активістів, волонтерів, громадськості та усіх небайдужих, хто зможе допоможе розплутати таємницю загибелі сина.

Редакція готова вислухати інші точки зору на цю ситуацію.